22.01.2009 

У Х В А Л А   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:   головуючого      Верещак В.М.                            суддів за участю прокурора
Кузьменко О.Т., Канигіної Г.В. Саленка І.В.                              розглянула в судовому засіданні в м. Києві  22 січня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення.          Вироком Козівського районного суду Тернопільської області від 14 лютого 2008 року                                                ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, судимості не має,             засуджено за ч.1 ст.222 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно - розпорядчими функціями, на строк два роки.            Згідно зі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. На нього також покладено обов'язки, передбачені п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.            Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 9 квітня 2008 року вирок залишено без змін. На підставі п. “ж” ст.1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року ОСОБА_2 звільнено від основного покарання.   ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, будучи головою СФГ “Надія”, не створивши відокремленої садиби, з метою одержання дотацій для власного господарства надав завідомо неправдиву інформацію у Тернопільське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Зокрема, у травні 2005 року він звернувся до Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області та умисно повідомив неправдиві відомості про те, що СФГ “Надія” є фермерським господарством із відокремленою садибою, в результаті чого 6 травня 2005 року йому видано довідку, яка містить завідомо неправдиву інформацію про статус СФГ “Надія”. На підставі вказаної довідки та інших документів, які він подав 7 червня 2005 року у Тернопільське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (далі  - УДФПФГ), 16 червня 2005 року з Державного бюджету України СФГ “Надія” безпідставно перераховано 32 313 грн. як відшкодування 30% вартості придбання сільськогосподарської техніки.   За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність засудження ОСОБА_2 з огляду на відсутність у нього умислу на незаконне заволодіння бюджетними коштами та добросовісність помилки останнього у визначенні юридичного статусу СФГ “Надія”, а також на порушення правил підслідності, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу закрити. Також указує на  відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно - розпорядчими функціями.   Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який просив відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника, однак в порядку ст. 395 КПК України ухвалу апеляційного суду  змінити й на підставі ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не  підлягає задоволенню з таких підстав.   Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на зібраних та належним чином досліджених у судовому засіданні та оцінених доказах у їх сукупності.   Твердження захисника про безпідставність засудження ОСОБА_2 є необґрунтованими.   Так, засуджений ОСОБА_2, хоча й не визнав свою винуватість, у суді показав, що, будучи засновником і головою СФГ “Надія”, він у травні 2005 року з метою одержання довідки про підтвердження статусу вказаного господарства з відокремленою садибою для подання її у Тернопільське відділення УДФПФГ й отримання бюджетних коштів, що виділяються таким господарствам, звернувся в Козівську райдержадміністрацію Тернопільської області та повідомив, що СФГ “Надія” є господарством з відокремленою садибою. В подальшому 6 травня 2005 року Козівською райдержадміністрацією Тернопільської області  видано довідку про статус СФГ “Надія” як господарства з відокремленою садибою, яку він 7 червня 2005 року подав у Тернопільське відділення УДФПФГ. На підставі цієї довідки та інших документів  16 червня 2005 року СФГ “Надія” перераховано 32313 грн.   З показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,   ОСОБА_6 убачається, що статусу господарства з відокремленою садибою СФГ “Надія” не має, оскільки відповідно до ст.5 Закону України “Про фермерське господарство”  від 19 червня 2003 року лише ті громадяни, які створили фермерське господарство і їх постійне місце проживання знаходиться за межами населених пунктів, мають право створити фермерську садибу, якій надається поштова адреса. На землях, наданих СФГ “Надія” у користування та оренду, жодних житлових будівель немає, ОСОБА_2 постійно проживає в смт. В. Березовиця Тернопільського району, а землі СФГ “Надія ” знаходяться на території Яструбівської сільської ради Козівського району Тернопільської області.   Винуватість ОСОБА_2 також підтверджується даними довідок Козівського районного відділу земельних ресурсів, Козівського районного бюро технічної інвентаризації, Купчинецької та Яструбівських сільських рад, контрольно - ревізійного відділу в Козівському районі Тернопільської області, відповідно до яких рішення про надання статусу фермерського господарства  з відокремленою садибою СФГ “Надія” не приймалося.   Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 добросовісно помилявся у визначенні юридичного статусу очолюваного ним господарства спростовуються показаннями свідка ОСОБА_6, який у суді показав, що працює бухгалтером Тернопільського відділення УДФПФГ й  приблизно у квітні - травні 2005 року він особисто роз'яснював голові  СФГ “Надія” ОСОБА_2 порядок надання грошової допомоги господарствам із відокремленою садибою та умови набуття господарством такого статусу.   Зазначене свідчить, що ОСОБА_2, будучи обізнаним із вимогами, яким повинно відповідати господарство з відокремленою садибою, й усвідомлюючи, що СФГ “Надія” такого статусу не має, звернувся до Козівської райдержадміністрації, повідомив завідомо неправдиву інформацію, в результаті чого отримав довідку неправдивого змісту, на підставі якої незаконно отримав бюджетні кошти.   За таких обставин висновок суду про те, що ОСОБА_2 з метою одержання дотації надав органу державної влади завідомо неправдиву інформацію щодо  юридичного статусу СФГ “Надія” є законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим суд правильно засудив  ОСОБА_2 та кваліфікував його дії в межах пред'явленого обвинувачення за ч.1 ст.222 КК України.   Призначене ОСОБА_2 як основне, так і додаткове, покарання відповідає вимогам ст.65 КК України.   Істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону перевіркою матеріалів справи не встановлено.   Посилання захисника на порушення правил підслідності не ґрунтується на законі.   З матеріалів кримінальної справи убачається, що 1 серпня 2007 року  слідчий слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, і проводив її розслідування. За змістом ч.5 ст.112 КПК України у справах про злочин, передбачений  ст.191 КК України, досудове слідство провадиться тим органом, який порушив справу. В подальшому  щодо ОСОБА_2  12 листопада 2007 року заступником прокурора Тернопільської області порушено кримінальну справу ще й за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України. За результатами досудового розслідування ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.358 КК України. Після надходження справи з обвинувальним висновком прокуророві останній відповідно до ст.229 КПК України змінив обвинувачення, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2  на ч.1 ст.222 КК України, і склав новий обвинувальний висновок.   За таких обставин правила підслідності не порушено.   Разом із тим, застосовуючи до ОСОБА_2 Закон України “Про амністію” від  19 квітня 2007 року, апеляційний суд припустився помилки.   На підставі поданої ОСОБА_2 на стадії апеляційного оскарження в судовому засіданні апеляційного суду заяви про застосування до нього Закону “Про амністію” від 19 квітня 2007 року й копії посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд апеляційної інстанції, застосовуючи п. “ж” ст.1 цього Закону, звільнив засудженого від основного покарання.   Однак, відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про амністію”  від 19 квітня 2007 року особи, які підпадають під дію ст.1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких  перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання цим Законом винності, звільняються від кримінальної відповідальності, а не від покарання.   Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 вчинив злочин 7 червня 2005 року, тобто до набрання чинності Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року, вирок щодо нього постановлено 14 лютого 2008 року.   З огляду на це апеляційний суд, у провадженні якого перебувала вказана справа, отримавши заяву засудженого про застосування до нього Закону  України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року, повинен був звільнити ОСОБА_2 не від покарання, а відповідно до ст.6 цього Закону від кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим в порядку ст.395 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції підлягає зміні.   Керуючись статтями 394, 395 КПК України, колегія суддів    У Х В А Л И Л А:   касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.   У порядку ст.395 КПК України ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 9 квітня 2008 року щодо ОСОБА_2 змінити, на підставі ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності.     Судді:   В.М.ВЕРЕЩАК                   О.Т.КУЗЬМЕНКО                Г.В.КАНИГІНА