05.03.2009 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ ПОСТАНОВА   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   05 березня 2009 р. № 3/388 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів: головуючого      Грейц К.В., суддів : Бакуліної С.В., Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги     Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська на рішення  від 10.11.2008 року у справі № 3/388 господарського суду       Івано-Франківської області за позовом   Закритого акціонерного товариства “Берегиня” до   1.          Івано-Франківської міської ради; 2.          Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська про спонукання до укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул. Незалежності, 18, загальною площею –42,9кв.м. в порядку приватизації шляхом викупу  в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача:     Якубовський Я.Р. (довіреність № 82 від 04.03.2009р.) від відповідача-1: від відповідача-2:     Чупірчук Б.В. (довіреність №358/01-17/64-в від 04.03.2009р.) не з’явились В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Фрич М.М.) від 10.11.2008 року по справі № 3/388 позов задоволено; укладено між Фондом комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська та ЗАТ “Берегиня” договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 42,3кв.м., що розташоване на першому поверсі будівлі по вул. Незалежності, 18 в місті Івано-Франківську; стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В касаційній скарзі Фонд комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2008 року у справі № 3/388 та передати справу на новий розгляд, посилаючись на те, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме: ст.638 ЦК України. У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи. В письмових поясненнях по справі Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради просить касаційну скаргу задовольнити та скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2008 року у справі № 3/388, мотивуючи свою позицію посиланням на порушення судом ст.ст.7, 8 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію”). Заслухавши представника відповідача-1, який підтримав викладені в касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська у класти з ЗАТ “Берегиня” договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 42,9кв.м., що розташоване на першому поверсі будівлі по вул. Незалежності, 18 в місті Івано-Франківську в запропонованій ЗАТ “Берегиня” редакції. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним ухиленням відповідача від укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення в якому знаходиться приватизований позивачем у 1996 році об’єкт групи А, оскільки згідно п.49 Державної програми приватизації на 2000-2001 року, покупець, який став власником об’єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об’єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об’єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення). Господарський суд Івано-Франківської області, задовольняючи позов, обґрунтував своє рішення п.49 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 року №1723-ІІІ. Проте з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав. Згідно з приписами ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, рухоме і нерухоме майно, що є у власності територіальних громад. Відповідно до положень ст.143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Статтею 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Крім того, згідно з ч.2 ст.14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї. Згідно з ч.5 ст.60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, правоздатність органів місцевого самоврядування щодо розпорядження, відчуження, визначення в угодах умов використання та фінансування об’єктів, що приватизуються, здійснюються відповідно до закону. В силу ч.4 ст.3 Закону України “Про приватизацію державного майна”, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Статтею 1 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 року №1723-III передбачено, що дана програма визначає основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації та відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації. Пунктом 4 Закону України від 18.05.2000 №1723-III встановлено, що нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п.1 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об’єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності АРК та комунальної власності і піддягають: - продажу на аукціоні; - за конкурсом; - викупу. Згідно з п.3 ст.7 зазначеного Закону включення об’єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців. Пункт 5 ст.7 цього Закону передбачає обов’язок органу приватизації (у разі відсутності підстав для відмови у приватизації) включити підприємство до переліків, зазначених у частині 1 цієї статті. Таким чином, нормами чинного законодавства передбачена необхідність прийняття рішення місцевою радою про включення спірного приміщення до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, за конкурсом або на аукціоні. Судом при розгляді спору не враховані вищезазначені положення чинного законодавства. Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку рішень у справах даної категорії за участю місцевих рад і державних органів приватизації (постанови від 04.02.2003 у справі №17-6-3/02-1980 та від 01.06.2004 у справі № 11/68-03), вказуючи, зокрема, про обов’язковість прийняття державним органом приватизації (ФДМ України) або місцевими радами рішення про затвердження переліків об’єктів групи “А”, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс, викуп), а також про те, що у визначених законом випадках в орендаря виникає право викупу майна, стосовно якого є рішення про приватизацію. Отже, визначений ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” послідовний порядок приватизації комунального майна передбачає, що укладенню договору купівлі-продажу об’єкта приватизації в будь-якому випадку повинно передувати прийняття відповідною місцевою радою рішень про приватизацію та про затвердження переліку об’єктів, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс чи викуп), та включення конкретного об’єкта до відповідного переліку. Тому, говорити про порушення прав позивача та здійснити відновлення (захист) його порушених права у обраний ним спосіб –спонукання відповідача до укладення договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, можна лише після встановлення факту прийняття місцевою радою рішень про приватизацію спірного приміщення та про включення останнього до відповідного переліку у встановленому законом порядку. Крім того, суду слід дати оцінку тому, що порушені права позивача, за умови вищевикладеного, мають захищатись способами, передбаченими п.10 ст.59, ст.ст.74, 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” з обов’язковим дотриманням норм чинного законодавства (п.5 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію”). Крім того, місцевий господарський суд не досліджував питання того, чи звертався позивач до відповідача з пропозицією укласти договір на запропонованих ним умовах (направлення проекту договору) відповідно до положень ст.641 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України та результати розгляду даної пропозиції відповідачами, тобто, не встановили наявність порушеного права у позивача, за захистом якого звернувся останній. Отже, місцевий господарський суд припустився неправильного застосування приписів ч.1 ст.47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі. Касаційна ж інстанція відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,- П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2008 року у справі № 3/388 задовольнити. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2008 року у справі № 3/388 –скасувати. Справу № 3/388 направити до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд. Головуючий-суддя                                            К.Грейц С у д д і С.Бакуліна О.Глос