03.03.2009 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ   ПОСТАНОВА   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   03 березня 2009 р. № 14/90 Вищий  господарський суд  України у складі колегії суддів:        Овечкін В.Е.,        Чернов Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: Генпрокуратури України Рудак О.В. –прокурор відділу. розглянувши касаційне подання заступника прокурора Рівненської області на рішення  від 10 вересня 2008 господарського суду Рівненської області у справі № 14/90 господарського суду Рівненської області за позовом   ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" до   Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.09.2008 (В.Марач) позов про визнання права власності на будівлю овочесховища задоволено. Визнано за позивачем право власності на окрему будівлю овочесховища. Рішення суду мотивовано тими обставинами, що позивач була надана в користування земельна ділянка для будівництва, на які у 1993 році було збудовано будівлю овочесховища та виготовлено технічний паспорт. Оскільки за змістом ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинне будівництво не виникає, проте права інших осіб позивачем таким будівництвом порушено не було, тому його право власності на об'єкт нерухомості підлягає захисту в судовому порядку. Заступник прокурора Рівненської області в касаційному поданні просить рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права. Прокурор посилається на порушення вимог ст. 22 Закону України "Про основи містобудування", якими передбачено необхідність отримання відповідного дозволу для виконання будівельних робіт, однак відповідних обставин наявності такого дозволу судом не встановлювалося. Порушення норм права в частині не залучення до участі у справі власника земельної ділянки. Порушено норми процесуального права при визначені суми державного мита, що повинно бути сплачено за розгляд відповідного спору про визнання права власності. Позивач при зверненні з відповідним позовом до суду державне мито в повному обсязі не сплатив. Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши прокурора, вважає, що подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно. Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Відповідно до норми частини другої ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті. З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту. За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Відповідно до частини четвертої ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. В результаті розгляду даного господарського спору судом прийнято рішення, що стосуються прав та обов’язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме необхідно було залучити до участі у справі власника землі в особі відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування. Це обумовлено тими обставинами, що позивач є користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Відповідно до вимог п.3 ст.1119 та п.3 ч.2 ст.11110 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд прийняв рішення або постанову. що стосується праві обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі. При цьому згідно з ч.2 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В: Касаційне подання задовольнити. Рішення господарського суду Рівненської області від 10.09.2008 у справі № 14/90 господарського суду Рівненської області скасувати. Справу передати на новий розгляд господарському суду Рівненської області. Головуючий                                                                                                                 В. Овечкін          судді                                                                                                                             Є. Чернов                                                                      В. Цвігун