У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
...
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ½ частину квартири, поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру та стягнення боргу,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2004 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ½ частину квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що з 29 вересня 2000 року вона перебуває з відповідачем в шлюбі, під час шлюбу 18 вересня 2003 року фактично за її кошти було придбаноАДРЕСА_1, однак у зв'язку з характером роботи вона тривалий час перебувала за кордоном, повернувшись в Україну проживала у квартирі, але у серпні 2004 року не змогла потрапити до житла у зв'язку із заміною відповідачем замка.
Позивачка під час розгляду справи змінила та уточнила позов і просила визнати за нею право власності на ½ частину АДРЕСА_1, поділити спільне майно й виділити їй пральну машину LG-15000, інше майно - телевізор, диван-ліжко, ліхтар-радіо, фільтр для води, п'ять комплектів постільної білизни, два махрові халати виділити відповідачу.
ОСОБА_2пред'явив зустрічний позов і просив визнати АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що їх з ОСОБА_1 шлюб був фіктивним, укладеним без наміру створення сім'ї, спірну квартиру він придбав у той час, коли ОСОБА_1. була відсутня на території України й за кошти, які отримав у борг від свого батька ОСОБА_3
ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру та стягнення боргу, посилаючись на те, що він особисто мав намір придбати квартиру в м. Харкові й передав ОСОБА_2кошти в сумі 18000 доларів США для покупкиАДРЕСА_1, згодом передав ще 7000 доларів США для її ремонту та купівлі меблів, а ОСОБА_2зобов'язався оформити право власності на квартиру на нього, ОСОБА_3, проте свого обов'язку не виконав і згідно правовстановлюючих документів залишається власником квартири.
ОСОБА_3 просив визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладений 18 вересня 2003 року, визнати його покупцем квартири, визнати за ним право власності на зазначену квартиру, стягнути з ОСОБА_2борг в сумі 35000 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на ½ частину АДРЕСА_1 та за ОСОБА_2- право власності на ½ частину зазначеної квартири; в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, зустрічного позову ОСОБА_2та позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру відмовлено, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2про стягнення боргу постановлено виділити в окреме провадження.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції змінено й постановлено відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на ½ частину квартири; в решті рішення залишене без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні її позовних вимог про визнання права власності на частину квартири, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира хоч і була придбанаОСОБА_2за час шлюбу з ОСОБА_1, однак в період їх окремого проживання під час фактичного припинення шлюбних відносин.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до частини 1 статті 22 КпШС України, чинного на час купівлі спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно частини 2 статті 28 КпШС України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Такі ж положення щодо визначення статусу майна, набутого подружжям за час шлюбу, передбачені й частиною 6 статті 57, частиною 1 статті 60 СК України.
Згідно зазначених норм закону при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про їх окреме проживання, але саме у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 вересня 2000 року, який недійсним не визнаний, підтримували шлюбні відносини й припинили їх у серпні 2004 року, 18 вересня 2003 року за договором купівлі-продажуОСОБА_2була придбана АДРЕСА_1 за кошти, узяті в борг.
Також встановлено, що після повернення із-за кордону ОСОБА_1. у березні 2004 року передала ОСОБА_23000 євро для повернення ним коштів, узятих у борг для покупки квартири, після чого вони зібрали в гуртожитку (у м. Одесі) речі ОСОБА_1 й переїхали проживати до м. Харкова, в серпні 2004 року ОСОБА_2відмовився допустити ОСОБА_1 у спірну квартиру.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання права власності на ½ частину квартири, суд першої інстанції виходив із того, що квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2., оскільки набута ними як подружжям за час шлюбу, крім того, сукупність встановлених у справі обставин свідчить про те, що на час придбання квартири вони фактично не припиняли шлюбних відносин, хоча ОСОБА_1. й перебувала за кордоном у зв'язку з характером роботи, а ОСОБА_2не надав доказів протилежного.
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, правильно застосовано норми матеріального права.
Апеляційний суд помилково змінив рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, в порушення статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції, не зазначив які докази судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, не зазначив і нових доказів, неподання яких було зумовлено поважними причинами, провів переоцінку доказів та встановлених судом фактів, проте належним чином не спростував висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2підтримували шлюбні відносини до серпня 2004 року й безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Посилання апеляційного суду як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 на те, що вона не проживала зОСОБА_2та перебувала за кордоном з грудня 2002 року по лютий 2004 року, а отже не спілкувалася зОСОБА_2та не мала з ним сімейних відносин, не можна визнати цілком обґрунтованим, оскільки статтею 21 КпШС України передбачалося та статтею 56 СК України передбачене право подружжя на вільний вибір роду занять і місця проживання, що саме по собі не свідчить про припинення шлюбних відносин.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.
Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2008 року скасувати і залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2007 року.