27.01.2009 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД   01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14     ПОСТАНОВА   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ     27.01.2009                                                                                           № 47/351-8/94  Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  головуючого:          Ропій  Л.М.  суддів:            Буравльова С.І.           Пашкіної С.А.  при секретарі:             За участю представників:  від позивача - Маліцький О.Г. - представник, дов. № 11 від 27.01.2009;  від відповідача - Скоропашкін І.А. – представник, дов. № 33 від 01.05.2008,  розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Три-центральний аптечний склад"  на рішення Господарського суду м.Києва від 20.11.2008  у справі № 47/351-8/94 (Катрич В.С.)  за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Чумацький шлях"  до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Три-центральний аптечний склад"                              про                                                   визнання договору-доручення на надання послуг вантажовідправника (вантажоотримувача) № ВО-1/02/04 від 19.02.2004 р. неукладеним   Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2009 № 01-23/1/4 змінено склад колегії суддів. ВСТАНОВИВ:   Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2008 у справі №47/351-8/94 позов задоволено, визнано договір-доручення № ВО-1/02-04 на надання послуг вантажовідправника (вантажоодержувача) від 19.02.2004, укладений між позивачем та відповідачем, неукладеним; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення мотивовано тим, що в порушення вимог п. 5 ст. 181 ГК України у спірному договорі-дорученні № ВО-1/02-04 від 19.02.2004 не були включені пропозиції відповідача, таким чином підстави стверджувати, що сторонами у належній формі погоджено пропозиції відповідача, викладені у протоколі розбіжностей без дати, відсутні; у спірному протоколі розбіжностей відсутні дані та у матеріалах справи відсутні будь-які уточнення до нього, яким було б встановлено номер договору-доручення та його дату, до якого укладений протокол розбіжностей; відповідачем не надано суду доказів у який строк позивачу були передані чи направлені спірний договір-доручення № ВО-1/02-04 від 19.02.2004 та протокол розбіжностей, тобто відсутні докази дотримання відповідачем вимог ст. 181 ГК України; таким чином у суду відсутні підстави вважати, що спірний договір-доручення був погоджений сторонами у належній формі та відповідно до вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання договору-доручення неукладеним. Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2008 у справі № 47/351-8/94 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Заявник стверджує, що визнаючи договір неукладеним, суд посилається на норми Закону, якими встановлені підстави для визнання господарських договорів недійсними; на думку заявника, суд невірно застосовує положення ст. 20 ГК України, як підставу для визнання договору неукладеним; визнання договору неукладеним не може бути предметом окремого позову, оскільки не відповідає передбаченим Законом способам захисту прав суб’єктів господарювання; відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам не підвідомчі справи у спорах про визнання договору неукладеним, про зазначене свідчить судова практика, зокрема, постанови Вищого Господарського суду України від 09.02.2006 у справі № 2/450-14/309, від 18.04.2007 у справі № 4/274. Заявник посилається на те, що статтею 84 ГПК України не передбачено можливості зазначення в резолютивній частині рішення висновку суду про визнання договору неукладеним, посилаючись на Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" від 20.10.2006. На думку заявника, в порушення ст. 43 ГПК України судом не надано оцінку доказів у їх сукупності, оскільки не оцінено усі обставини справи, що стосуються наявного протоколу розбіжностей до спірного договору та про які відповідачем, зокрема, було викладено в поясненнях у справі. Заявник посилається на те, що розгляд зустрічного позову про визнання договору № ВО-1/02-04 від 19.02.2004 неукладеним окремо від первісного позову суперечить положенням ст. 60 ГПК України. На думку заявника, судом неправильно застосовано ч. 5 ст. 181 ГК України, не звертаючи увагу на положення ч. 6 цієї ж статті; згоду позивача з протоколом розбіжностей виявлено шляхом скріплення протоколу підписом повноважної особи та печаткою позивача, що свідчить про дотримання письмової форми узгодження розбіжностей; не включення до паперового тексту договору пропозицій, викладених у протоколі розбіжностей, не є порушенням форми погодження протоколу розбіжностей. Заявник посилається на те, що оскільки про належність протоколу розбіжностей до спірного договору позивач сам вказує, як на підставу своїх позовних вимог про визнання спірного договору неукладеним, то у суду немає підстав стверджувати, що у справі відсутні будь-які уточнення до протоколу розбіжностей, адже сам суд в своєму рішенні не ставить під сумнів ці обставини. На думку заявника, суд визнав встановленою ту обставину, що протокол розбіжностей, із запропонованою відповідачем відмінною редакцією окремих умов договору, підтверджує лише наявність розбіжностей та є підставою для визнання договору № ВО-1/02-04 від 19.02.2004 неукладеним, однак така обставина не є доведеною, оскільки судом не розглянуто таку обставину в сукупності з іншими обставинами, які містяться в матеріалах справи та на яких наполягає відповідач. Заявник посилається на порушення судом норм ст.ст. 12, 43, 84 ГПК України. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу стверджує про те, що скарга не підлягає задоволенню, посилаючись, зокрема, на те, що ст. 20 ГК України містить невичерпний перелік засобів захисту прав; позивач вважає, що визнання договору № ВО-1/02-04 неукладеним і є способом захисту прав позивача шляхом визнання наявності або відсутності прав; на думку позивача, суд оцінював докази в їх сукупності відповідно до вимог ст. 43 ГПК України; позивач вважає аргументи відповідача щодо укладення договору хибними та стверджує, що жодної дії щодо виконання умов даного договору сторонами не приймалося. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне. Позивачем пред’явлено позов про визнання договору-доручення на надання послуг вантажовідправника (вантажоотримувача) № ВО-1/02/04 від 19.02.2004 неукладеним. Зазначений позов було пред’явлено як зустрічний у справі № 31/626-47/161, однак, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2006 № 05-5-47/10923 позовну заяву було повернуто без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ст. 63 ГПК України. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2006 № 05-5-47/10923 скасовано та позовні матеріали направлені господарському суду для розгляду по суті. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2006 у справі № 47/351 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 47/351 провадження у справі № 47/351 припинено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 47/351 скасовано повністю, матеріали справи № 47/351 направлені до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2007 у справі № 47/351 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 у справі № 47/351 рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2007 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2008 у справі № 47/351 постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2007 у справі № 47/351 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Позивач у позовній заяві підставами позовної вимоги про визнання договору-доручення на надання послуг вантажовідправника (вантажоотримувача) № ВО-1/02/04 від 19.02.2004 неукладеним зазначає норми ч. 2 ст. 180, ч.ч. 2, 5, 6, 8 ст. 181 ГК України, ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України, вказуючи на те, що 19.02.2004 позивачем було підписано і передано на підпис відповідачу договір-доручення на надання послуг вантажовідправника (вантажоотримувача) № ВО-1/02-04; 23.02.2004 відповідач передав позивачеві підписані договір-доручення № ВО-1/02-04 і протокол розбіжностей до нього, в якому виклав умови п.п. 2.1.2, 2.1.9, 2.1.10, 2.2.3, 4.8 договору як в редакції, запропонованій позивачем, так і в своїй редакції; позивач, підписавши протокол розбіжностей, порушив встановлений ст. 181 ГК України порядок та форму досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, а отже не виконав і вимог ч. 2 ст.181 ГК України та ч. 2 ст. 638 ЦК України; протокол розбіжностей не визначає, на чию редакцію істотних умов договору погодились сторони. Однак, слід вказати на наступні обставини. Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів; кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів; права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються способами, які перелічуються у ч. 2 цієї статті та вказано, що права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються іншими способами, передбаченими законом. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів і вказано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Заявлена позивачем вимога про визнання договору-доручення на надання послуг вантажовідправника (вантажоотримувача) № ВО-1/02/04 від 19.02.2004 неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК України, прав суб’єкта господарювання, передбачених ст. 20 ГК України. Вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав, вона не може бути предметом спору і самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Зазначені висновки відповідають судовій практиці (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.01.2002, постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2007 у справі № 10/41-06, від 18.04.2007 у справі № 4/274). Таким чином правові підстави для задоволення заявлених вимог про визнання спірного договору неукладеним відсутні. Апеляційна інстанція не погоджується із висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Оскільки вимога про встановлення факту неукладення договору не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі, вимога про визнання договору неукладеним є встановлення факту, що має юридичне значення та цей факт може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про цивільне право, його встановлення є елементом оцінки обставин справи та обґрунтованості вимог, то висновок щодо такої вимоги може вказуватись лише у мотивувальній частині рішення згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України. Про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (пункт 3 частини першої статті 84 ГПК) (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в 1 півріччі 2006 року", пункт 15). Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до ч. 3 ст. 20 ГК України порядок захисту прав суб’єктів господарювання визначається цим Кодексом, іншими законами. Частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відзиву від 21.05.2007 на апеляційну скаргу (а.с. 100, т. 1), відзиву від 07.07.2007 на зустрічний позов (а.с. 3, т. 2), спростування від 12.07.2007 відзиву відповідача (а.с. 8, т. 2), інших матеріалів справи, позивач заперечує той факт, що мало місце фактичне виконання договору № ВО-1/02-04, у той час як відповідач на існуванні такого факту наполягає. Разом із тим така обставина, як виконання чи невиконання спірного договору не є підставою позовних вимог позивача у справі № 47/351-8/94. Таким чином, встановлення судом першої інстанції факту неукладення спірного договору у справі № 47/351-8/94 є передчасним, як такий, що здійснений без врахування всіх, передбачених законодавством підстав. Така обставина, як здійснення розгляду зустрічного позову окремо від первісного позову, на що посилається відповідач, не впливає на інші обставини справи, які є достатніми для прийняття позовної заяви за зустрічним позовом. Згідно з ч. 2 ст. 60 ГПК України подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів. Як вже зазначалось, позовна заява від 14.08.2006 за зустрічним позовом була повернута судом першої інстанції без розгляду на підставі п. 3 ст. 63 ГПК України ухвалою від 11.09.2006 № 05-5-47/10923 та остання була скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 і позовні матеріали направлені суду першої інстанції для розгляду по суті. Оскільки нормами ГПК України не передбачено таку підставу для зупинення провадження у справі, як оскарження ухвали про повернення без розгляду позовної заяви за зустрічним позовом, а рішення суду першої інстанції у справі № 31/626-47/161 прийняте 27.09.2006, то ухвалою місцевого господарського суду від 25.12.2006 обґрунтовано було окремо  порушено провадження у справі № 47/351 на підставі ст.ст. 64, 65 ГПК України. Позивачем у позовній заяві від 14.08.2006 також зазначені вимоги про припинення позовного провадження в частині претензій відповідача до позивача по договору № ВО-1/02/04 від 19.02.2004 та про відмову в решті позовних вимог відповідачу до позивача. Оскільки зазначені вимоги позивача не стосуються обставин справи № 47/351-8/94 та не ґрунтуються на матеріалах цієї справи, то підстави для задоволення таких вимог у справі № 47/351-8/94 відсутні. Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу немає підстав визнати такими, що відповідають нормам законодавства та матеріалам справи, зважаючи на викладене та ті обставини, що, зокрема, якщо окремо саме по собі неукладення договору не породжує будь-яких прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, то і визнання договору неукладеним немає підстав вважати таким способом захисту як визнання наявності або відсутності прав, на що посилається позивач. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю, а у позові належить відмовити повністю. Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ:   1.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2008 у справі № 47/351-8/94 скасувати повністю. У позові відмовити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чумацький шлях" (02068, м. Київ, вул. Срібнокільська, 8-А, оф. 88; 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 3, а/с 33; код ЄДРПОУ 31413551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Три – Центральний аптечний склад" (04119, м. Київ, пр-т Академіка Кримського, 3; 03067, м. Київ, бульвар І.Лепсе, 8; код ЄДРПОУ 24725736) 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги. 3. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. 4. Справу № 47/351-8/94 повернути до Господарського суду міста Києва.  Головуючий суддя                                                                      Ропій  Л.М.  Судді                                                                                          Буравльов С.І.                                                                                           Пашкіна С.А.