І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
...
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відокремленого підрозділу "Кременчуцький судноплавний шлюз" державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях", треті особи: начальник відокремленого підрозділу "Кременчуцький судноплавний шлюз" державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" ОСОБА_2 Світловодський міськрайонний центр зайнятості, про визнання незаконними наказів щодо застосування дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Світловодського міжрайонного прокурора на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказами від 29 серпня 2006 року № 83 та від 3 жовтня 2006 року № 92 її притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а наказом від 5 жовтня 2006 року № 115-к звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважаючи, що відповідач застосував до неї дисциплінарні стягнення у вигляді доган та звільнив її незаконно, у зв'язку з чим їй було завдано моральну шкоду, позивачка просила визнати незаконними вказані накази, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.
Світловодський міжрайонний прокурор у касаційній скарзі посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у зв'язку із систематичним невиконанням позивачкою без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, до неї наказами від 29 серпня 2006 року № 83 та від 3 жовтня 2006 року застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, а тому вона підлягає звільненню.
Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.
На підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 зазначеної постанови, за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.
Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.
Як убачається з матеріалів справи, наказами відокремленого підрозділу "Кременчуцький судноплавний шлюз" від 29 серпня 2006 року № 83 та від 3 жовтня 2006 року № 92 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з протоколом № 1 профспілкових зборів трудового колективу від 26 вересня 2006 року визнано незадовільною оцінку роботи позивачки й вирішено поставити на вид і попередити її стосовно того, що трудовий колектив не буде миритися з її поведінкою на робочому місці й ставленням до роботи (а.с. 59).
Відповідно до протоколу № 2 засідання профспілкового комітету від 5 жовтня 2006 року надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи (а.с. 61).
За змістом наказу від 5 жовтня 2006 року № 115-к її звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з наявністю зазначених наказів від 29 серпня 2006 року та від 3 жовтня 2006 року й на підставі вказаних протоколів від 26 вересня 2006 року та від 5 жовтня 2006 року (а.с. 60).
Таким чином, суди зазначених положень законодавства, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України й обставин справи не врахували, у порушення ст. 213 ЦПК України належним чином не з'ясували, чи мав місце дисциплінарний проступок, який став безпосередньо підставою для звільнення позивачки з роботи та за який не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з підстав, визначених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Світловодського міжрайонного прокурора задовольнити частково.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.