ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2008 р. № 9/147д/08 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В., за участю представників сторін: позивача – Гробової Ю.М. відповідача –Савченка В.І. розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Молодіжно-житловий комплекс "Вознесеновка" на рішення господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28 травня 2008 року у справі за позовом ЗАТ "Молодіжний житловий комплекс "Вознесенка" до ТзОВ "Молодіжно-житловий комплекс "Вознесеновка" про визнання договору недійсним, встановив: У лютому 2008 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про визнання недійсним договору від 12.05.2005 року №12/05/05 про фінансування будівництва жилого будинку №7а по вул. Перемоги в м. Запоріжжі, укладеного між сторонами у справі. Рішенням господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2008 року (суддя Нечипуренко О.М.) позов задоволений. Визнаний недійсним договір №12/05/2005 про фінансування будівництва житлового будинку № 7а по вул. Перемоги в м. Запоріжжі від 12.02.2005 року, укладений між сторонами у справі. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 28 травня 2008 року рішення суду залишене без змін. У касаційній скарзі ТзОВ "Молодіжно-житловий комплекс "Вознесеновка" просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ "МЖК "Вознесенка" просить в її задоволенні відмовити за необгрунбованістю вимог. Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 12 травня 2005 року між сторонами у справі був укладений договір №12/05/05 про фінансування будівництва жилого будинку №7а по вул. Перемоги в м. Запоріжжі, згідно умов якого сторони передбачили фінансування замовником (ТзОВ "МЖК "Вознесенка") будівництва житлового будинку №7А по вул. Перемоги в м. Запоріжжя та надання виконавцем (ЗАТ "МЖК "Вознесенка") вбудовано-прибудованих приміщень замовнику на умовах цього договору. Відповідно до п.2.1.3 загальна площа вбудовано-прибудованих приміщень, що фінансується замовником та надається йому, визначається специфікацією-планом, узгодженою сторонами (додаток 1 до договору) та становить 228,8 кв.м. Згідно п.2.1.4 розрахункова доля вартості будівництва будинку, що фінансується замовником, на момент укладення цього договору складала 228800 грн. Пунктом 2.2.2 вказаного договору передбачено, що строк завершення будівництва будинку узгоджується сторонами додатково на підставі графіків фінансування та здійснення робіт. Орієнований строк здачі в експлуатацію будинку - ІІІ квартал 2006 року. Додатком №2 до договору сторони затвердили графік будівництва вбудованих приміщень. З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що сторонами у справі спірний договір був частково виконаний. Платіжними дорученнями в травні - червні 2005 року замовник перерахував виконавцю передбачені умовами укладеного договору грошові кошти в сумі 228 800 грн. Приймаючи рішення у справі про задоволення позову та визнання договору недійсним місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що підписання спірного договору відбулося коли будівництво будинку, фінансування якого мали на меті сторони, фактично вже було закінчено, а тому виключало реальне настання правових наслідків для сторін, що обумовлено ним. Проте з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у справі господарські суди правильно дійшли висновку, що спірний договір передбачає фінансування відповідачем будівництва житлового будинку № 7а по вул. Перемоги в м. Запоріжжі. Проте, суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не дали належної правової оцінки тій обставині, що зазначений будинок складається з 3-х секцій, введення яких в експлуатацію передбачено окремо. Зокрема, спочатку секції 2 і 3, а потім секція 1, про що свідчить розпорядження Запорізького міського голови від 22.06.1999 № 687 та від 16.01.2000 № 10р, а також від 28.12.2007 № 135р. Тобто після укладення спірного договору здійснювалось будівництво 1 секції спірного житлового будинку, яку введено в експлуатацію згідно акту державної технічної комісії від 20.12.2007. Вказані обставини господарськими судами попередніх інстанцій не з’ясовувались і не перевірялись, тому потребують додаткової перевірки. Враховуючи зазначене висновки судів в тому, що договір від 12.02.2005 укладався між сторонами на будівництво вже побудованого будинку по вул. Перемоги № 7а в секціях 2 і 3, що по суті виключало реальне настання правових наслідків для сторін, обумовлених в договорі, визнати законними і обгрунтованими не можна, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами та не відповідають нормам цивільного законодавства. За вказаних обставин суд вважає, що рішення господарського суду і постанова апеляційної інстанції як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215 ЦК та 38, 43 ЦПК України не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню. При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно та всебічно з’ясувати обставини справи, суть позовних вимог і заперечень, їх обгрунтованість зібраним доказам дати правову оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В : Рішення господарського суду Запорізької області від 27 лютого 2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28 травня 2008 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду. Головуючий, суддя В. Дерепа Судді Б.Грек Л.Стратієнко