Справа № 22Ц- 4644/ 2008 р. Головуючий у 1 інстанції Верещак А.М. Категорія 41,44 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 21 січня 2009 року м. Київ Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі: Головуючого судді : Яворського М.А. суддів: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І., при секретарі Бобко О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та комунальної служби приватизації державного житлового фонду Білоцерківської міської ради, треті особи - Білоцерківська житлово-експлуатаційна контора №3 та комунальне підприємство Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним та скасування розпорядження про приватизацію житлового приміщення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та визнання особи такою, що втратила право користуватись жилим приміщенням, ВСТАНОВИЛА : У лютому 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, комунальної служби приватизації державного житлового фонду Білоцерківської міської ради та просила постановити рішення, яким визнати недійсними і скасувати розпорядження служби приватизації про передачу у власність відповідачу спірної квартири видане на підставі цього свідоцтво про право власності, а також просила визнати відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування спірною квартирою з підстав вибуття на проживання до іншого житлового приміщення. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 10 липня 2006 року її з неповнолітньою донькою було визнано такими, що втратили право користуватись жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, внаслідок чого вона була в знята з реєстрації за даним місцем проживання, а відповідач ОСОБА_1 цим часом одноособово приватизував дану квартиру, чим незаконно отримав її у особисту власність. 24 грудня 2007 року, вказане рішення Білоцерківського міськрайонного суду було скасовано апеляційною інстанцією. Апеляційний суд Київської області постановляючи нове рішення прийшов до висновку, що вона та її дочка на момент приватизації житла не втратила право користування спірним житлом, а тому відмовив ОСОБА_1 в заявлені поданого ним позову про визнання її, та її дочки такими, що втратили право користуватись житлом. Враховуючи, що приватизація спірної квартири була проведена з порушенням її прав, та прав її дитини, а також з порушенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ОСОБА_2 просила задовольнити її позовні вимоги. Одночасно з цим просила постановити рішення, яким визнати відповідача таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням в спірній квартирі з підстав передбачених ст.. 107 ЖК України. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним та скасовано розпорядження комунальної служби приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №1-2-47 від 21 грудня 2006 року про передачу ОСОБА_1 в особисту власність квартиру АДРЕСА_1. Також визнано недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_1, видане 21 грудня 2006 року комунальною службою приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, за яким ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_1. Крім того визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користуватись жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, як такого, що вибув на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення. В апеляційній скарзі відповідач по справі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі ордеру серії БЦ №762, виданого ОСОБА_2 за рішенням Білоцерківського міськвиконкому №189 від 10.04.84р., остання вселилась із сином відповідачем по справі ОСОБА_1 у двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. В подальшому дана квартира була приватизована на трьох чоловік, а саме, на позивачку ОСОБА_2, її неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та на відповідача ОСОБА_1 Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 7 лютого 2006 року свідоцтво про право власності на зазначену квартиру було визнано недійсним, а в подальшому за рішенням суду від 10 липня 2006р. позивачку ОСОБА_2 з неповнолітньою донькою було визнано такими, що втратили право користуватись спірним житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. 21 грудня 2006 року за розпорядженням комунальної служби приватизації житлового фонду виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №1-2-4 на квартира АДРЕСА_1 була приватизована і передана в особисту власність ОСОБА_1, на що останньому було видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 21.12.06 р. Рішенням колегії судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2007 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 10 липня 2006 року, за яким ОСОБА_2 з її неповнолітньою донькою було визнано втратившими право на користування спірним житлом було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користуватись жилим приміщенням відмовлено та ким чином поновлено права позивачка з неповнолітньою дочкою на користування вказаною квартирою на рівні з відповідачем. Враховуючи вищевказані обставини суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про незаконне позбавлення її права на приватизацію житлового приміщення є законними та обґрунтованими, виходячи з того, що вона разом із неповнолітньою донькою незаконно була знята з реєстрації за постійним місцем її проживання на підставі рішення, яке на даний час скасовано, а тому приватизація спірного житлового приміщення була проведена з порушенням вимог ст.. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прав позивача та її неповнолітньої дитини, а тому суд визнав недійсним та скасував розпорядження комунальної служби приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №1-2-47 від 21 грудня 2006 року про передачу ОСОБА_1 в особисту власність квартиру АДРЕСА_1, визнав недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_1, видане 21 грудня 2006 року комунальною службою приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, за яким ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1. Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в цій частині законним та обґрунтованим, а доводи апелянта безпідставними. Разом з тим колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користуватись жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, є помилковим і таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства. Так відповідно до вимог ч.2 ст.. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Вирішуючи спір в цій частині та задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що вибув на інше постійне місце проживання з підстав передбачених ст.. 107 ч.2 ЖК України суд послався на те, що відповідач переїхав на інше постійне місце проживання в 2005 року, а саме в квартиру АДРЕСА_2 де проживає разом із дружиною. Як доказ переїзду відповідача на інше постійне місце проживання суд визнав покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представника ЖЕК №3 м. Біла Церква. Однак погодитися з висновком суду в цій частині не можна виходячи з наступного. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України викладених у п.11 Постанови №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Як вбачається з матеріалів вказаної справи відповідач по справі ОСОБА_1 інтересу до спірної житла не втрачав і у всіх свої документах зазначав адресою свого проживання саме квартиру АДРЕСА_1( а.с. 118-122) проводив оплату за спірне житло, і тільки після того як позивачка стала чинити йому перешкоди в користуванні вказаним житловим приміщенням, він в судовому порядку став доводити свої права на вказане житлове приміщення. Так, ст. 61 ч.3 Цивільного процесуального кодекс України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини . Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 в частині визнання його втратившим право користування житловим приміщенням відповідач посилався на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 22 лютого 2008 року яким визнано дії ОСОБА_2 з чинення перешкод у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1, не правомірними. Таким чином підтверджено право відповідача на користування житловим приміщенням у вказаній квартирі. Зазначене судове рішення ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому набрало законної сили. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 30 вересня 2008 року підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2008 року в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 за ст.. 107 ЖК України, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 за ст.. 107 ЖК України. В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2008 року залишити без змін. Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом 2 місяців. Головуючий : Судді :