1398 дней назадАнна

Здравствуйте! Прошу разъяснить, обязаны ли родители посещать родительские собрания в школе? Какими нормативными актами это регулируется? Есть ли способ официально воздействовать на них? За три года родители ни разу не показались в школе, при попытке посещения на дому просто не открывают двери. Благодарю за внимание и надеюсь на вашу помощь! С уважением, Анна.

Доброго дня, нормативного акту який зобов"язує батьків ходити на батьківські збори не ма. Разом із цим, ст. 150 Сімейного кодексу передбачені обов"язки батьків: 1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родичів, свого народу, Батьківщини. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною певної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Тобто, Стаття 150 СК визначає основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей. Батьківські права є в той же час і обов'язками батьків з виховання дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов'язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав. Як батько, так і мати мають право на спільне вирішення всіх питань, пов'язаних із вихованням дітей. Це означає, що жоден з батьків не має пріоритету (переваг) у вирішенні цих питань. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Вони мають строковий характер, тобто існують тільки щодо неповнолітніх дітей, при досягненні дітьми повноліття зазначені права у батьків припиняються. На сьогодні права батьків з виховання дітей закріплені не тільки нормами національного законодавства (Конституція України, Сімейний Кодекс, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про освіту» тощо), а й нормами міжнародного права (у першу чергу Конвенцією про права дитини, Декларацією О ОН прав дитини, Всесвітньою Декларацією про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей тощо). Так, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначила б таких вимог та умов, у яких повинна зростати дитина: «Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках». У статті 18 Конвенції про права дитини, яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, зазначено: «1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування». Тобто батькам хоча і надається допомога з виховання дітей з боку держави, але й вимагається від них вжиття всіх заходів для того, щоб усі діти мали належне батьківське сімейне виховання, за що батьки несуть основну відповідальність. У частині першій статті 150 СК визначені головні напрями виховного процесу, мета виховання, точніше, ті бажані результати, що мають проявлятися в дітей і досягти яких повинні намагатися батьки. Зокрема, виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у сус-пільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства тощо (див. статтю 12 Закону України «Про охорону дитинства» (ВВР, 2001, № ЗО, с. 142)). -На розвиток цих вимог законодавець передбачив і конкретну відповідальність батьків за невжиття заходів з виховання дітей та їх духовний розвиток, поклавши це першочерговим завданням сім'ї, а потім навчальних закладів. Статтею 59 Закону України «Про освіту» (ВВР 1991, № 34, с. 451) детально визначено першочергові дії з виховання, навчання і розвитку дітей батьками: «Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані: постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини». Частина друга статті 150 СК зобов'язує батьків піклуватися про здоров'я дитини^ її фізичний, духовний та моральний розвиток. Установлений законом цей обов'язок батьків може включати в себе такі заходи: ознайомлення і, відповідно, дотримання рекомендацій щодо санітарно-гігієнічних умов для дітей (їх навантаження, режим, харчування, одяг побутові умови): створення умов і заохочення до занять фізичною культурою і спортом тощо. Без допомоги і втручання держави в оздоровчий процес дітей батьки не зможуть самостійно в повній мірі справлятися з цим завданням. Тому у статті 6 Закону України «Про охорону здоров'я» передбачено низку законодавчих заходів для подання допомоги батькам в оздоровчому процесі дітей,*» саме: «Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя. З цією метою держава вживає заходів щодо: • зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності; • забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям; • боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів ті чистої питної води; • створення безпечних і здорових умов праці; • надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди; • забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам; • розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони ре-продуктивного здоров'я; • пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством»-. Частина третя статті 150 СК зобов'язує батьків забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Ці вимоги закону відповідають і конституційним вимогам про обов'язковість серед-ньої освіти (стаття 53). Тому основним принципом освіти в Україні є доступність для кожного громадянина всіх видів освітніх послуг, що надаються державою. Правове регулювання діяльності національної системи освіти ґрунтується на відповідних положеннях законів України «Про освіту», «Про охорону дитинства», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» тощо. Відповідно до цих законів батьки зобов'язані створити необхідні умови для під-готовки до занять у домашній обстановці, а також створити загальні умови для своє-часного отримання дітьми середньої освіта і професійної підготовки. За порушення законодавства про загальнообов'язкову середню освіту передбачена адміністративна відповідальність батьків (стаття 184 АК України). Повага до дитини — це повага до її прав, визначених Конвенцією, зокрема в статті 8; «держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження інди-відуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, не допускаючи проти-законного втручання»,

Анна (автор вопроса)

Доброго дня! Дякую за розгорнуту відповідь, навіть не сподівалась на таку кількість матеріалу.) Виходячи з цього, можна написати батькам офіційного листа з попередженням, що в разі відсутності реакції з їх боку на них чекатиме адміністративна відповідальність? Дякую ще раз за увагу! З повагою, Анна.

Аноним

Можете, но это будет вводить родителей в заблуждение.Такой обязанности у родителей нет, и административной ответственности за игнорирование родительских собраний не предусмотрено (обратное было бы вмешательством в воспитательный процесс семьи, если вы внимательно читали ответ и нормативно-правовые акты, на которые он ссылается).

Анна (автор вопроса)

Ясно. Спасибо за разъяснение! Не хотелось бы обманывать, хочется по-честному. Выходит, что средств повлиять на родителей нет совсем? То есть это их право - ходить на собрания, если не ходят - то и не надо? Спасибо за внимание! С уважением, Анна.

Аноним

А якщо батьки не можуть приходити до школи на батьківські збори то це важається не виконання батьківських обов'язків але батьки надають все те що було перераховано у цьому матерялі?

Робсон

Можете приехать на машине или электросамокате.

При написании ответа используется разметка Markdown.