КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2009 № 47/69 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Григоровича О.М. суддів: Рябухи В.І. за участю секретаря судового засідання за участю представників сторін: від позивача: Єршова С.В., представник, довіреність № 2-19 від 08.01.2009; Овдіна Ю.Б., представник, довіреність № 2-16 від 08.01.2009; від відповідача: Кузьмін Ю.Л., представник, довіреність № 130 від 25.12.2008; розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на рішення Господарського суду м.Києва від 13.11.2008 у справі № 47/69 за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про зобов"язання укласти договір ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 у справі № 47/69 позов Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” про зобов’язання укласти договір задоволено частково. Суд визнав п. п. 3.6 та 6.2 договору № 117Н-573 на транспортування природного газу для потреб населення від 18.12.2007 укладеними в редакції позивача, а в частині укладення п. 7.3 договору в редакції позивача відмовив. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” (далі – ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз”) подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати п.п. 3.6, 6.2 договору № 117Н-573 від 18.12.2007 укладеними у редакції відповідача. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що внаслідок прийнятого судом рішення, п. 3.6 договору надає право позивачеві без згоди відповідача порушувати права споживачів, що є порушенням обов’язків газопостачальної і газотранспортної організації. Крім того, ухвалою суду від 08.09.2008 було викликано посадову особу ДК „Держгірпромнагляд” для надання пояснень по визначеним судом трьом питанням, але у матеріалах справи відсутні письмові пояснення зазначеного представника, який був присутнім на засіданні суду 29.09.2009. Рішення суду прийняте з порушенням ч. 3 ст. 173 та ч. 4 ст. 179 ГК України та ст. 19 Конституції України. Представник Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі – ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України”) в наданих запереченнях на апеляційну скаргу ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” та в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” – без задоволення. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” листом від 18.12.2007 № 15856/11-004 направила ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” для підписання договір від 18.12.2007 № 117Н-573 про транспортування природного газу для потреб населення у 2008 році. ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” 03.01.2008 листом № 06/13/2 направило ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” підписаний і скріплений печаткою договір від 18.12.2007 № 117Н-573 про транспортування природного газу для потреб населення у 2008 році з протоколом розбіжностей та просило компанію підписати протокол розбіжностей і скріпити печаткою та один примірник направити на адресу товариства. Як вбачається із протоколу розбіжностей, ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” не погоджується із п.п. 3.6, 6.2, 7.3 запропонованої ДК „Укртрансгаз” “НАК „Нафтогаз України” редакції договору. У відповідь на лист ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” № 06/13/2 ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” направила підписаний зі сторони компанії протокол розбіжностей по договору та повідомила, що компанія не може погодитись із зазначеними в протоколі розбіжностей пропозиціями товариства стосовно п.п. 3.5, 6.2 та 7.3 договору. До цього листа компанією надано для підписання товариством протокол узгодження розбіжностей. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (ч. 6 ст. 11 ЦК України). Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2 ст. 181 ГК України). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частити 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України). За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК України). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7 ст. 181 ГК України). Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Закон України „Про трубопровідний транспорт” визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту. Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт", цим Законом та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 3 Закону України „Про трубопровідний транспорт”). Частиною 2 ст. 12 Закону України „Про трубопровідний транспорт” підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів. Отже, з урахуванням вимог ст. 179 ГК України та ст. 12 Закону України „Про трубопровідний транспорт” укладення договору про транспортування природного газу для потреб населення є обов’язковим для ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” та ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз”. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 затверджено Порядок забезпечення споживачів природним газом (далі – Порядок). Постачальниками природного газу можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу (п. 9 Порядку). Постачальники природного газу, зокрема, у разі постачання природного газу населенню укладають з газотранспортними і газодобувними підприємствами НАК "Нафтогаз України" та суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу, договори на транспортування природного газу (п. 10 Порядку). Відповідно до п. 12 Порядку газотранспортні та газодобувні підприємства НАК "Нафтогаз України", а також суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу, зокрема, обмежують або припиняють подачу газу споживачам в установленому порядку у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування та розподілу, або для яких постачальником не виділено планових обсягів (лімітів) поставки природного газу. При цьому відповідальність за наслідки дій з припинення подачі газу несе сторона, яка не виконала умов відповідних договорів. Постачання природного газу всім категоріям споживачів здійснюється тільки за умови забезпечення його 100-відсоткової оплати грошима (п. 13 Порядку). Отже, газотранспорті підприємства НАК „Нафтогаз України” згідно п. 13 Порядку наділені правом обмеження або припинення подачі газу споживачам в установленому порядку у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування. Відповідно до п. 1.1 договору № 117Н-573, ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” зобов’язується надати послуги ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” з транспортування трубопровідним транспортом природного газу ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення – газорозподільчих станцій, а ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” зобов’язується сплатити за транспортування газу встановлену плату. Оскільки відповідно до положень п. 1.1 договору № 117Н-573 з обов’язком ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” надати послуги з транспортування природного газу пов’язаний обов’язок ВАТ по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” сплатити за транспортування газу встановлену плату, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд мотивовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині затвердження п. 3.6 договору в редакції останнього. Відповідно до п. 17 Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 № 2246 розрахунковим періодом для визначення розміру оплати послуг з газопостачання є календарний місяць. Плата за надані протягом розрахункового періоду послуги з газопостачання вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено інший строк. Беручи до уваги положення п. 17 Правил надання населенню послуг з газопостачання, позовні вимоги про прийняття п. 6.2 договору в редакції, запропонованій позивачем є обґрунтованими. Що стосується включення до договору п. 7.3, яким передбачено умови щодо забезпечення виконання зобов’язань відповідачем неустойкою у формі пені, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки п. 7.1 договору встановлено відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань по даному договору (сторони несуть відповідальність у межах, передбачених чинним законодавством України). Крім того, ст. 547 ЦК України передбачено форму правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, якою договірна неустойка можлива лише за письмовим погодженням сторін зобов’язання, а відповідач проти включення даного пункту до умов договору заперечує. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що таку правову позицію відносно вирішення аналогічних спорів між установами трубопровідного транспорту з питань спонукання до укладення договорів на транспортування природного газу, підтримує Вищий господарський суд України та Верховний Суд України (постанови у справах № 40/140, 6/179-2/2пд, 5/94-04-2711). Посилання скаржника на неправомірність прийняття судом рішення відносно п. 3.6 договору в редакції позивача, колегія суддів вважає такими, що спростовуються доводами, наведеними у даній постанові, які ґрунтуються на нормах чинного законодавства України. Також, твердження скаржника, що висновки суду, викладені в рішенні також ґрунтуються на усних поясненнях посадової особи ДК „Держгірпромнагляд”, а в матеріалах справи відсутні будь-які письмові його пояснення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки пояснення посадової особи ДК „Держгірпромнагляд” не покладено в основу прийнято судом оскарженого рішення, а взято лише до уваги і в ухвалі суду від 08.09.2008, якою викликалась посадова особа не було зазначено, що наявність письмових її пояснень є обов’язковими для суду. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 у справі № 47/69. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Рішення Господарського суду від 13.11.2008 у справі № 47/69 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації „Луганськгаз” - без задоволення. 2. Матеріали справи № 47/69 повернути до Господарського суду м. Києва. 3. Копію постанови надіслати сторонам. Головуючий суддя Судді Рябуха В.І.