КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2009 № 1/221 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Григоровича О.М. суддів: Рябухи В.І. при секретарі: За участю представників: від позивача - Коваленко О.М., дов.від 12.01.09 № 01-43, від відповідача - Фурман Д.М. - президент, посв.№ АР 0001 від 01.07.04, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Адвокатська компанія Армор" на рішення Господарського суду м.Києва від 13.10.2008 у справі № 1/221 за позовом Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритеплоенергомережа" до Приватного підприємства "Адвокатська компанія Армор" про стягнення 8045,82 грн., На вимогу апелянта та відповідно до ст.81-1 ГПК України при розглядісправи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області “Броваритеплоенергомережа” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства “Адвокатська компанія “Армор” (далі – відповідач) про стягнення боргу у сумі 8045,82 грн. згідно умов договору № 212 від 01.09.05. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.08 позов задоволено повністю. Рішення мотивоване тим, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором надання послуг; відповідач не виконав взятих на себе договором зобов’язань, за отримані послуги з теплопостачання не розрахувався. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати. Згодом відповідач надав доповнення до апеляційної скарги, де зазначив, що не визнає позовних вимог, а договір № 212 вважає розірваним відповідно до положень ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України. Свої доводи заявник аргументує тим, що при прийнятті рішення суд припустився помилки при встановленні юридичних фактів, які мають правильне значення для вирішення даного спору, оскільки позивачем були надані лише тільки ті докази, які в односторонньому порядку висвітлювали доведеність вини відповідача. Крім того, апелянт наполягає на тому, що укладений між сторонами договір є договором постачання енергетичних ресурсів через приєднану мережу; компанія жодного разу не отримувала від позивача акти про надання послуг теплоенергопостачання; рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 42/326-37/60 встановлено, що сплата за поставлену теплоенергію підлягає стягненню з компанії лише в межах та на підставі належно оформлених актів про надання послуг; договір є розірваним, оскільки відповідач неодноразово звертався до позивача з листами-повідомленнями про зупинення дії договору в односторонньому порядку та про не подовження його дії на наступний період; позивач ввів суд в оману, не вказавши фактичну поштову адресу відповідача, в зв’язку з чим останній був позбавлений права на судовий захист. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.08 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 03.12.08. В судове засідання 03.12.08 представники позивача не з’явились, в зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 17.12.08 (ухвала суду від 03.12.08). Через відділ документального забезпечення від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким він спростовує її доводи та просить рішення суду у даній справі залишити без змін, а скаргу – без задоволення. В судовому засіданні 17.12.08 було оголошено перерву до 21.01.09. Відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та згідно поданого відповідачем клопотання строк розгляду справи було продовжено (ухвала Київського апеляційного господарського суду від 17.12.08). 19.12.08 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли роз’яснення у даній справі з приводу законодавчого регулювання відключення споживачів від централізованого теплопостачання. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.09 розгляд справи було відкладено на 04.02.09. Згідно ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, доповнень до неї, відзиву, колегія суддів встановила наступне. 01.09.05 між Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області “Броваритеплоенергомережа” (за договором “теплогенеруюча організація”) та Приватним підприємством “Адвокатська компанія “Армор” (за договором “споживач”) був укладений договір № 212 про надання послуг з теплопостачання (далі – договір № 212). Статтею 1 договору № 212 сторони встановили, що теплогенеруюча організація бере на себе зобов’язання постачати споживачеві теплову енергію, а споживач зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами. Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір № 212 є договором постачання енергетичних ресурсів через приєднану мережу, оскільки в даному випадку за договором одна сторона є постачальник, який зобов’язується надавати другій стороні - споживачеві енергетичні та інші ресурси, передбачені договором. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 даної статті). Згідно пп. 7.1 та 7.3 договору № 212 розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі на підставі платіжних вимог-доручень до 10 числа, наступного за розрахунковим місяцем. Строк дії договору 1 (один) рік з 01.09.05 до 01.09.06, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію – до повного здійснення. При цьому договір вважається щорічно поновленим, якщо за місяць до закінчення його дії не надійде заява від однієї із сторін про його розірвання чи його перегляд (пп.10.1 та 10.2 договору № 212). В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що він неодноразово надсилав на адресу позивача листи з повідомленням, що в квартирах №№ 70 та 141 по вул. Грушевського, 17/1 в м. Бровари Київської області, які йому належать, ніхто не проживає та не користується тепловою енергією. В даних листах відповідач також просив не підключати вищезазначені квартири до теплоенергопостачання з початком опалювального сезону. Згадані листи адресовані та отримані позивачем в момент, що припадає на період, за який заборгованість вже було стягнуто судом (справи № 7/395 та № 42/326). Тобто, ці обставини вже враховані господарським судом при розгляді аналогічних справ між тими ж сторонами і відношення до даного предмету позову немає. Що стосується листа від 10.09.07 № 10/09-02-07, то він також не розцінюється колегією суддів як належний доказ, оскільки був написаний після того, як договір № 212 автоматично поновив дію на наступний рік відповідно до п.10.2 договору № 212. На думку колегії суддів, цей лист не є підставою для звільнення відповідача від оплати послуг теплопостачання, оскільки єдиною підставою для цього є ненадання або надання не в повному обсязі, зниження якості вказаних послуг відповідно до п.4.2.3 договору № 212. В якості належного доказу колегія суддів приймає лише лист відповідача від 20.07.07 № 20/7-3-07 про припинення дії договору № 212 з 02.09.07 та неподовження його дії на 2007-2008 роки, оскільки він був надісланий в строки, передбачені п. 10.2 договору, та отриманий позивачем, що було підтверджено в судовому засіданні його представником. Разом з тим, представник позивача пояснив, що, на його думку, договірні відносини між сторонами не припинилися, діють по-сьогодні, оскільки згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.04 споживачем є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій... (ст.13 зазначеного Закону). Пунктом 1 ст.19 Закону встановлено, що відносини між учасники договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пп..1, 5 п.3 ст.20 Закону). Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, що згідно його листів позивач повинен був відключити його квартири від центрального опалення. Відносини між суб’єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 21.07.05 № 630 (далі Правила № 630). Згідно пп.24, 25 Правил № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Неотримання відповідачем тепла в зв’язку з тим, що ним було самостійно перекрито вентиль подачі теплової енергії в кожній кімнаті квартири, на що посилається відповідач, суперечить п.25 Правил № 630, яким встановлено, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Листами від 02.02.07 № 01-129, від 06.08.07 № 01-1106 позивач повідомляв відповідача, що останній має право розірвати договір та не сплачувати за послуги з теплопостачання лише у випадку відключення його об’єктів від системи теплопостачання будинку за умов дотриманням певного порядку. Порядок відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі – Порядок відключення приміщень) затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.05 № 4 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09.12.05 за № 1478/11758. Так, згідно ст.2 Порядку відключення приміщень наймач (орендар) приміщення для відключення від мереж ЦО і ГВП, в першу чергу, повинен звернутися з письмовою заявою до постійно діючої міжвідомчої Комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП. В позитивному випадку комісія надає перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО. Надалі споживач має виконати ряд дій, передбачених Порядком відключення приміщень. І лише у разі отримання позитивного висновку, відключення приміщення від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника (наймача) квартири. По закінченні робіт складається акт про відключення квартири від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Даний Порядок був дійсним до внесення змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.07 № 169, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.11.07 за № 1320/14587. Зазначеним наказом у назві та п.1 наказу Мінбуду України від 22.11.05 № 4 “Про затвердження Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання” слово “приміщень” виключено; слова “окремих приміщень житлового будинку” замінено словами “окремого житлового будинку (будинків)”. Отже, відповідно до даного нормативно – правового акту від мереж централізованого опалення може бути відключений тільки окремий житловий будинок (будинки), відключення окремих приміщень житлових будинків – не передбачено. Підпунктом 2.2.3 п.2.2 ст.2 Порядку відключення окремих житлових будинків передбачено, якщо заявником відключення є власник, наймач (орендар) окремого приміщення, Комісія має право не розглядати його заяву до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку. На підставі зібраних у справі матеріалів колегією суддів встановлено, що відповідач не звертався до Комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГПВ з приводу відключення квартир №№ 70 та 141 по вул. Грушевського, 17/1 в м. Бровари від мережі теплопостачання. Стаття 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію. В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем одержаної теплової енергії, тобто, відповідач за надані йому позивачем послуги у строк, встановлений договором, не розрахувався, що суперечить вимогам, встановленим ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Факт непроживання в квартирах мешканців, як зазначив відповідач, не звільняє сторону по договору, яка обслуговується, від оплати послуг. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги обов’язок позивача оформляти актом про надання послуг спожиту енергію. Тобто, на думку апелянта, у нього виникає обов’язок сплачувати за теплову енергію лише в тому разі, коли між сторонами договору оформлений та підписаний акт за спожиту теплову енергію. Обов’язок оформлення такого акту лежить на позивачеві. Відповідно до п.7.3 договору № 212 споживач (відповідач) проводить оплату за послуги теплопостачання не на підставі актів, а на підставі платіжних вимог-доручень. Акт про надання послуг може тільки підтверджувати або спростовувати факт надання послуг у тому чи іншому обсязі. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача з заявою про неякісне надання або надання не в повному обсязі послуг теплопостачання в тому чи іншому місяці. Пунктом 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Крім того, зі змісту листа позивача від 14.02.08 № 01-268, надісланого на адресу відповідача, вбачається, що рахунки на оплату спожитих послуг з теплопостачання та акти про надання послуг все ж таки надсилалися на його адресу, однак були ним повернуті без підпису. Згідно п.4.1.1 договору № 212 до обов’язків відповідача належить оплачувати теплову енергію у строки, визначені договором. Таким чином, у відповідача відсутні підстави для несплати вартості таких послуг. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За зазначених підстав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за невиконання умов договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. Враховуючи зміст зазначеної вище статті, обґрунтованим є стягнення судом першої інстанції з відповідача 17 грн. за отриману позивачем на виконання ухвали суду довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. В процесі розгляду справи відповідачем заявлялися клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, які, на його думку, мають істотне значення для вирішення справи по суті, в тому числі й лист ТОВ “Діатез Сервіс”. Колегія суддів відмовляє в задоволенні даного клопотання та не бере до уваги подані документи, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи викладене вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.08 № 1/221 відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.08 у справі № 1/221 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства “Адвокатська компанія “Армор” – без задоволення. 2. Матеріали справи № 1/221 повернути до Господарського суду міста Києва. Головуючий суддя Судді Рябуха В.І.