КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №-22-а-11043/08 Головуючий у 1 інстанції Кролевець О.А. Суддя доповідач Федорова Г.Г. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2009 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Суддів: при секретарі: Федорової Г.Г., Василенка Я.М., Ситникова О.Ф., Скирді Б.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сканер» на постанову Господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2007 року у справі за позовом Заступника прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах Держави в особі Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сканер» про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,- В С Т А Н О В И В: В липні 2007 року Заступник прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах Держави в особі Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів звернувся до суду з адміністративним позовом до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сканер» про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Постановою Господарського суду м. Києва від 15.10.2007 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сканер» на користь Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих мість призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік у розмірі 3837 грн. В апеляційній скарзі на постанову Господарського суду м. Києва від 15.10.2007 року ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сканер» просить постанову суду скасувати і відмовити в задоволенні позову, оскільки судом не повно з’ясовано обставини справи та порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в 2006 році вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не виконав і визначене нормативом працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи не здійснив. Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, які з’явились до суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб. - у кількості одного робочого місця. Відповідачем на виконання вимог Закону було подано позивачу Звіт про наявність вакансій за 2006 рік (форма № 10-ПІ) (а.с. 11). Згідно Звіту про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ) на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить одне робоче місце. Проте в 2006 році на підприємстві не було влаштовано жодного інваліда. Відповідно до ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.3 ст.19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону. Згідно з ч.1 ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. З 18.03.2006 року набрала чинності змінена редакція ч.1 ст.18 Закону, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії). При цьому, ч.3 ст.18 Закону чітко визначені обов’язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги були виконані відповідачем у повному обсязі. Так, відповідачем надано суду докази того, що ним систематично надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів. Також відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою № 10-ПІ. При цьому, відповідачем задавались звіти про наявність вакансій та потребу в працівниках (форма №3-ПН) до Центру зайнятості у Дарницькому районі міста Києва станом на 06.12.2006 року, 07.11.2006 року, 04.10.2006 року та 04.09.2006 року. До того ж, слід зазначити, що обов’язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування, і цю правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 року, 11.01.2005 року, 25.01.2005 по аналогічній категорії справ. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що створення робочих місць для інвалідів і їх працевлаштування не є тотожними категоріями. Відповідачем створено робочі місця для інвалідів, однак в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді, тобто в 2006 році, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій. Відповідно до вимог п.3 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення та ухвалює нове рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи. З огляду на викладене, колегія суддів доходить до висновку, що оскаржувану постанову Господарського суду м. Києва від 15.10.2007 року не можна визнати законною і обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах Держави в особі Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів слід відмовити. Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сканер» задовольнити, постанову Господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2007 року скасувати та постановити у справі нове рішення, яким в позові Заступника прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах Держави в особі Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сканер» про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: