КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №-22-а-10973/08 Головуючий у 1 інстанції Винокуров К.С. Суддя доповідач Федорова Г.Г. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2009 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Суддів: при секретарі: Федорової Г.Г., Василенка Я.М., Ситникова О.Ф., Скирді Б.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2007 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,- В С Т А Н О В И В: В серпні 2007 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2007 року позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до доходної частини Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих мість призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік у розмірі 12 452 793,33 грн. та пеню в розмірі 439000,28 грн. В апеляційній скарзі на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2007 року ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» просить постанову суду скасувати і відмовити в задоволенні позову, оскільки судом не повно з’ясовано обставини справи та порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, які з’явились до суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач у 2006 році працевлаштував 688 інвалідів, хоча повинен був згідно 4-х відсоткового нормативу працевлаштувати 1141 інваліда. За вказаний період, відповідач не працевлаштував 453 інваліда. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги,виходив з того, що незалежно від форми власності та господарювання на всі підприємства розповсюдхується однаковий норматив робочих місць для працевлаштуваня. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про специфіку роботи підприємства і здійснення ним робіт з підвищеною небезпекою і погодився з наданим позивачем розрахунком розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих мість призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік та розрахунком пені за порушення термінів сплати вищевказаних санкцій і прийшов до висновку про задоволення податкових вимог. Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки суд не навів переконливих доказів в його підтвердження. Згідно з ч.1 ст.19 Закону встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ІІІ за 2006 рік, який міститься в матеріалах справи, середньооблікова чисельність працівників відповідача становить 28517 осіб, у зв’язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон) від 21.03.1991 року № 875-12 становить 1141 робоче місце, тоді як фатично було зайнято 688 робочих місць. Статтею 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи (організації) незалежно від їх форм власності, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. На підприємство ж покладається обовязок із створення за власні кошти у межах доведеного нормативу, робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування інвалідів. Таким чином, фактичне робоче місце має бути створене з урахуванням фізичних можливостей інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, створення робочого місця повинно здійснюватись спеціально для конкретної особи в кожному разі. Отже, умовою створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології. Суд вважає, що без такої пропозиції не можливо встановити, інваліда якої категорії потрібно працевлаштувати і створити відповідне робоче місце. Безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється шляхом укладення трудового договору з тим інвалідом, який направлений для працевлаштування. Обовязок по виявленню інвалідів, які бажають і спроможні працювати відповідно до індивідуальних програм реабілітації, покладено на місцеві органи соціального захисту населення, а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню цих інвалідів. Таким чином, у підприємства виникає обов’язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст.18 Закону, чи у разі звернення інваліда самостійно. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних доказів того, що до відповідача направлялись інваліди або останні самі звертались до відповідача з метою працевлаштування і їм було відмовлено у такому працевлаштуванні. Суд не звернув увагу на цю обставину, не перевірив доводи відповідача і не дав їм належну оцінку. До того ж, слід зазначити, що обов’язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування, і цю правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 року, 11.01.2005 року, 25.01.2005 по аналогічній категорії справ. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що створення робоих місць для інвалідів і їх працевлаштування не є тотожними категоріями. Відповідачем створено робочі місця для інвалідів, однак в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді, тобто в 2006 році, а відтак відсутні підстави для застосування позивачем штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій. Відповідно до вимог п.3 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення та ухвалює нове рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи. З огляду на викладене, колегія суддів доходить до висновку, що оскаржувану постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2007 року не можна визнати законною і обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог Київського міського відділення ФСЗІ слід відмовити. Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2007 року скасувати та постановити у справі нове рішення, яким в позові Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірньої компанії «Укртрансгаз НАК «Нафтогаз України» про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: