ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2009 року м. Київ Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Панченка О.І., Сороки М.О., Штульмана І.В., розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області про перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та стягнення недоотриманої суми пенсії за 2000-2007 роки, - в с т а н о в и в : У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда ІІІ групи. На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон України № 796-ХІІ) їй призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі - Постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, встановленої в розмірі 19,91 грн. Позивач стверджував, що відповідно до статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області щодо відмови у перерахунку та виплаті недоотриманої пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2000-2007 роки, а також стягнути з відповідача недоотриману додаткову пенсію за вказаний період в сумі 12114,75 грн. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області щодо відмови у перерахунку та виплаті недоотриманої пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області провести ОСОБА_1 перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 09 жовтня 2007 року у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з послідуючим перерахунком її у відповідності до змін діючого законодавства та встановлення нових розмірів прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити зазначені судові рішення, задовольнивши його позовні вимоги повністю. Відповідач - Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області також подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено ІІІ групу інвалідності. Відповідно до ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Частиною четвертою статті 54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. При таких обставинах правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46). Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав. Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком. Зі змісту ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Тому правильними також є висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В той же час судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення правил застосування норм матеріального права при вирішенні питання про зобов'язання відповідача проводити в майбутньому перерахунок позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідності до змін діючого законодавства та встановлення нових розмірів прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян. При цьому судами не враховані положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Таким чином, колегія суддів вважає, що адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій. Відповідно до ч.1 ст. 223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції. Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення суду першої інстанції є помилковим тільки в частині, відповідно до ст. 225 КАС України воно підлягає зміні із скасуванням рішення суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 225, 230 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області задовольнити частково. Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2008 року скасувати. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року змінити. Виключити з абзацу третього резолютивної частини рішення вказівку на зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області проводити в майбутньому перерахунок позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідності до змін діючого законодавства та встановлення нових розмірів прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян, виклавши цей абзац у наступній редакції: «Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області провести ОСОБА_1 перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 09 жовтня 2007 року у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність». В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин. С у д д і :