ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2009 року м. Київ Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Головуючого судді: Бутенка В. І., Суддів: Лиски Т. О., Панченка О. І., Сороки М. О., Штульмана І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області, Чернігівського районного суду Чернігівської області про стягнення недоплаченої заробітної плати, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2006 року та ухвалу А При секретареві - Возній І. П., пеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2006 року, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області, Чернігівського районного суду Чернігівської області про стягнення недоплаченої заробітної плати у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб в сумі 1900 грн. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що з вересня 1998 року до жовтня 2004 року вона працювала суддею Чернігівського районного суду Чернігівської області. В період з 01.01.2004 по жовтень 2004 року відповідачі, в порушення вимог діючого законодавства України утримували з її заробітку податок з доходів фізичних осіб без здійснення відповідної грошової компенсації, внаслідок чого виникла заборгованість. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2006 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 1789,74 грн., шляхом її списання з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172 «Виконання рішень судів на користь суддів». В решті позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі на вказані судові рішення Державна судова адміністрація України ставить питання про їх скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині утримання податку із заробітної плати суддів за місцем їх основної роботи можуть застосовуватись лише за умови одночасного його відшкодування. З такими висновками судів погодитися не можна з наступних підстав. Сплата податку є конституційним обов'язком кожного громадянина України. Статтями 67 та 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, в тому числі сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо врегульовані Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», який не передбачає пільг при сплаті податку для суддів. Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у пункті 4.3 статті 4 вказаного Закону, і він не містить доходів суддів у вигляді заробітної плати. У період до 01 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання податком з доходів фізичних осіб був Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року. Однак Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 абзац четвертий статті 1, який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи, скасований. Судами першої та апеляційної інстанцій помилково зроблено висновок, що утримання прибуткового податку здійснюється із одночасним його відшкодуванням, оскільки відповідно пункту 22.7 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», таке твердження стосується лише рівноцінних виплат та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби. Застосування аналогії закону в даному випадку є неприпустимим, тим більше, що наявний нормативно-правовий акт, який безпосередньо врегульовував порядок грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб, стягнутого із заробітної плати суддів. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, було розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів». Цим розпорядженням передбачалося, що голови судів загальної юрисдикції можуть здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Пунктом 2 визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади. За відсутності хоча б однієї з умов право на отримання компенсаційних виплат у суддів відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів» не виникає. Отже, нормами Конституції України, Закону України «Про статус суддів», Закону України «Про судоустрій України» як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, а тому і відсутні підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми. Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Беручи до уваги те, що фактичні обставини встановлено судовими інстанціями повно та правильно, проте неправильно застосовано норми матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а колегія суддів ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 221, 223, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів ,- П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити. Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2006 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області, Чернігівського районного суду Чернігівської області про стягнення недоплаченої заробітної плати відмовити. Постанова оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України. Судді: