К/С № К-11876/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2009 р. м. Київ Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючого судді Пилипчук Н.Г. суддів Ланченко Л.В. Нечитайла О.М. Сергейчука О.А. Степашка О.І. при секретарі Остапенку Д.О. за участю представника відповідача: Фесюк Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Чортківському районі Тернопільської області на рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.01.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі № 14/222-2810 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тера»
до Державної податкової інспекції в Чортківському районі Тернопільської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.01.2005 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р., позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Чортківської МДПІ від 19.11.2004 р. № 0001172301/0, №0001182301/1, № 000033123/0 з моменту їх прийняття. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Чортківської МДПІ від 19.11.2004 р. №0000012400/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 0 грн. 38 коп. Стягнуто з Чортківської МДПІ на користь ТОВ «Тера» 64 грн. сплаченого державного мита, 89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3500 грн. оплати послуг адвоката. В задоволенні решти вимог відмовлено. ДПІ у Чортківському районі Тернопільської області (правонаступник Чортківської МДПІ Тернопільської області) подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001172301/0, № 0001182301/1, №000033123/0 від 19.11.2004 р. та відмовити у позові в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001172301/0, № 0001182301/1, №000033123/0 від 19.11.2004 р. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини. Актом № 23-122/234 від 18.11.2004 р. комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Тера» за період з 01.04.2003 р. по 30.06.2004р. зафіксовані такі порушення: п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, яке полягало у віднесенні до складу валових витрат суми збитків, понесених у зв’язку з продажем товарів пов’язаним особам у сумі 56800,00 грн., що зумовило заниження податку на прибуток у сумі 16115,00 грн.; п. 4.1, п. 4.2 ст. 4 Закону України та п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач не нараховував та не сплачував податкового зобов’язання з податку на додану вартість за операцією з реалізації цукерок пов’язаній особі (ВАТ «Тера») за ціною нижче за звичайну; п. 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 72 від 19.02.2001 р. та зареєстрованого в Мін’юсті України 15.03.2001 р. за № 237/5428, яке полягало у здійсненні за рахунок виручки, отриманої від реалізації продукції, виплат, що пов’язані з оплатою праці, при наявності податкового боргу на загальну суму 1108,44 грн.; п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про прядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, яке полягало у здійсненні операцій з купівлі та продажу активів за наявності податкової застави без узгодження з податковим органом. На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.11.2004 р.: № 0001172301/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 23591,00 грн.; № 0001182301/1 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 17023,00 грн.; № 000033123/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі штрафних санкцій за порушення патентування у сумі 1108 грн.; № 0000012400/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі штрафних санкцій у сумі 2599,00 грн. Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи щодо податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, на що посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з обставинами справи та не суперечать вимогам законодавства. Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркети нговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п. п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, зокрема не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. В акті перевірки, у порушення вимог пункту 2 частини ІІ розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 р. № 429 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 р. за № 1023/7311, податковою інспекцією відображені необґрунтовані висновки, не підтверджені відповідними достовірними доказами, не зазначені первинні документи, на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліках тощо. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна договору, визначена у договорах з реалізації паливно-мастильних матеріалів пов’язаним особам, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності з боку позивача порушень вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР при формуванні валових витрат з продажу товарів пов’язаній з таким платником податку особі, а також щодо відсутності порушень позивачем вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР при визначенні бази оподаткування операції з продажу товарів пов'язаній з продавцем особі, є правильними. Суд касаційної інстанції не може погодитися з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору щодо податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі штрафних санкцій у сумі 1108,44 грн. та вважає, що у судів не було підстав визнавати такі податкові повідомлення-рішення недійсними у повному обсязі. Як встановлено судами попередніх інстанцій, актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ №72 від 19.02.2001 р. та зареєстрованого в Мін’юсті України 15.03.2001 р. за №237/5428, яке полягало у здійсненні за рахунок виручки, отриманої від реалізації продукції, виплат, що пов’язані з оплатою праці, при наявності податкового боргу на загальну суму 1108,44 грн. Відповідальність за вищевказане порушення у вигляді штрафу у розмірі здійснених виплат встановлена абзацом четвертим статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р. №436/95 (у редакції Указу Президента України від 07.09.2001 р. № 802/2001). Саме така відповідальність застосована до позивача податковим повідомленням-рішенням № 000033123/0, що відображено в останньому. Порушень вимог законодавства щодо патентування актом перевірки не зафіксовано, відповідальність за таке порушення податковим повідомленням-рішенням № 000033123/0 фактично не застосована, що свідчить про помилкове зазначення у податковому повідомленні-рішенні про визначення «штрафних санкцій за патентування», у зв’язку з чим у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для висновку про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування. Виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, в тому числі правил ведення касових операцій в національній валюті, є адміністративно-господарськими санкціями. Суд касаційної інстанції зазначає, що за порушення вимог «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного Банку України №72 від 19.02.2001 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 237/5428, яким врегульовано порядок ведення касових операцій в національній валюті в Україні, не може бути застосована штрафна санкція шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-XII, а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами за порушення податкового законодавства, а податкове повідомлення – це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов’язань зі сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України «Про систему оподаткування», а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства. Утім, за наявності факту вчинення суб’єктом господарювання порушень вимог «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №72 від 19.02.2001 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 237/5428, та, відповідно, правомірності застосування контролюючим органом до суб’єкта господарювання адміністративно-господарської санкції у вигляді фінансових (штрафних) санкцій, передбачених Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р. №436/95, податкове повідомлення-рішення може бути визнано недійсним лише у частині визначення таких санкцій податковим зобов’язанням. Перевіривши оскаржені судові рішення в частині, щодо якої у касаційній скарзі відсутні мотивовані заперечення, суд касаційної інстанції не встановив порушень норм матеріального та процесуального права. Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а оскаржені судові рішення є помилковими тільки в частині, суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити в частині задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №000033123/0 про визначення штрафних санкцій у розмірі 1108,44 грн., визнавши недійсним таке повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій податковим зобов’язанням. Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Чортківському районі Тернопільської області задовольнити частково. Змінити рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.01.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.11.2004 р. № 000033123/0 про визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1108,44 грн. та визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.11.2004 р. № 000033123/0 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1108,44 грн. податковим зобов’язанням. В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.01.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами. Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук Судді Л.В. Ланченко О.М. Нечитайло О.А. Сергейчук О.І. Степашко