ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2009 року м. Київ Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Бутенка В.І. (доповідач), Весельської Т.Ф., Панченка О.І., Сороки М.О., Штульмана І.В., розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області про перерахунок та виплату пенсії в зв'язку з інвалідністю, - в с т а н о в и в : У жовтні 2007 року ОСОБА_1звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда ІІ групи. На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон України № 796-ХІІ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі - Постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, встановленої в розмірі 19,91 грн. Позивач стверджував, що відповідно до статей 49, 50 та 54 Закону № 796-ХІІ він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області щодо відмови у перерахунку пенсії по інвалідності та зобов'язати відповідача провести у відповідності зі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» перерахунок йому пенсії з 01 липня 2007 року, із наступним перерахунком її в майбутньому згідно змін у чинному законодавстві. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від року 28 листопада 2007 позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Центрально Міському районі м. Макіївки Донецької області щодо відмови ОСОБА_1. у перерахуванні пенсії по інвалідності із розрахунку восьми прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян. Зобов'язано відповідача перерахувати ОСОБА_1. пенсію за період з 01 квітня 2007 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року це судове рішення скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Відмовлено ОСОБА_1. в перерахунку пенсії відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області здійснити ОСОБА_1перерахунок додаткової пенсії у відповідності до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01 вересня 2007 року, визнавши дії відповідача по відмові у такому перерахунку неправомірними. В іншій частині судове рішення залишено без змін. В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Позивач надав заперечення на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області, в яких просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи видно, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини, які мають значення у справі, проте неправильно застосували норми матеріального права та порушили вимоги процесуального закону, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам закону. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області здійснити перерахунок державної пенсії згідно вимог ч.4 ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії у розмірі, який є меншим, ніж встановлений спеціальним законодавством, являються неправомірними. Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Як видно з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено ІІ групу інвалідності. Відповідно до ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Частиною четвертою статті 54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Виходячи із змісту наведених правових норм, позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46). Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав. Надання частиною 5 статті 54 Закону України № 796-ХІІ Кабінету Міністрів України права визначати порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком. Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів вважає за можливе не взяти до уваги положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Наведене врахував суд першої інстанції, прийнявши рішення про задоволення позову щодо покладення на відповідача обов'язку перерахувати державну пенсію згідно вимог ч.4 ст. 54 Закону України № 796-ХІІ, проте при цьому суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши не всі позовні вимоги. Так, не вирішеними залишились позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи із розмірів, встановлених законодавством. Враховуючи положення наведених правових норм, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом. Аналогічний висновок було зроблено і судом апеляційної інстанції, який зобов'язав відповідача здійснити перерахунок позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідності із вимогами ст. 50 Закону України № 796-ХІІ. Однак і судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи було допущено порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення цього спору. Так, апеляційний суд відмовив позивачу у перерахунку у відповідності до ч.4 ст. 54 Закону України № 796-ХІІ державної пенсії, дійшовши при цьому висновку про те, що зазначені норми не розповсюджуються на позивача, оскільки таку пенсію йому призначено на підставі ст. 57 зазначеного Закону. Згаданий висновок є помилковим, оскільки за змістом ч.4 ст. 54 Закону України № 796-ХІІ дія цієї правової норми поширюється на всі випадки призначення чи перерахунку пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Єдиним застереженням щодо застосування цієї норми є встановлення зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою. Оскільки позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено ІІ групу інвалідності, то у суду апеляційної інстанції не було достатніх підстав для відмови йому у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку державної пенсії відповідно до вимог ч.4 ст. 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В той же час судами попередніх інстанцій правильно визнано, що адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому, в зв'язку з чим ними зроблено обґрунтований висновок про те, що у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій. Враховуючи те, що судами повно й всебічно встановлені фактичні обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що прийняті судові рішення, відповідно до ст. 229 КАС України, підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 229, 230 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області задовольнити частково. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року скасувати. Позов ОСОБА_1задовольнити частково. Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області щодо відмови ОСОБА_1в перерахунку державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області здійснити ОСОБА_1перерахунок державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних громадян, з 01 вересня 2007 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин. С у д д і :