ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2009 року м. Київ Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого-судді Бутенка В.І., суддів: Панченка О.І., Весельської Т.Ф., Сороки М.О., Штульмана І.В., при секретарі: Козаченко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою Херсонського обласного управління у справах захисту прав споживачів на постанову господарського суду Херсонської області від 23 січня 2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2006 року у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1до Херсонського обласного управління у справах захисту прав споживачів про визнання недійсною постанови про накладення штрафу, - встановила: В жовтні 2005 року приватний підприємець (далі - ПП)ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсною постанову Херсонського обласного управління у справах захисту прав споживачів від 11.10.2005 р. №385 про накладення штрафу у розмірі 12 867 грн. за порушення вимог статей 12, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та п.2.2 Правил користування готелями від 16.03.2004 р., а саме - здійснення діяльності в сфері готельного обслуговування без сертифікату відповідності на готель, необхідність якого передбачено діючим законодавством, а також відсутність у доступному місці інформації по готельних послугах. Постановою господарського суду Херсонської області від 23 січня 2006 року, позовОСОБА_1 було задоволено частково та визнано недійсною постанову відповідача №385 від 11.10.2005 р. в частині накладення на приватного підприємцяОСОБА_1 штрафу у розмірі 12 697,00 грн. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2006 року змінено постанову суду першої інстанції в частині визначення суми штрафу, вказавши його в розмірі 12 867,00 грн. та повернуто державне мито. В решті постанову суду залишено без змін. В касаційній скарзі Херсонське обласне управління у справах захисту прав споживачів, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції було встановлено, що вбудоване приміщення, яке позивачка використовує для здачі в найом, відповідає усім кваліфікуючим ознакам "аналогічного засобу розміщення" у розумінні п.1.3 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 р. №19, є об'єктом готельних послуг та обов'язкової сертифікації, а відтак вона має дотримуватися вимог п.2.2 цих Правил та п.4.2 Правил обов'язкової сертифікації готельних послуг, затверджених наказом Держстандарту України від 27 січня 1999 р. Доводи позивачки, викладені у наданих запереченнях, щодо спростування вказаного факту не грунтуються на вимогах закону та розцінюються судом як намагання ухилитися від виконання обов'язку щодо сертифікації здійснюваної нею підприємницької діяльності. Таким чином, вірним є висновок суду про правомірність дій відповідача щодо накладення на ПП Вінчик штрафних санкцій, передбачених частиною 4 статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" за порушення нею вимог ст.ст. 12 та 14 вказаного Закону. Проте визначаючи розмір таких санкцій, суд першої інстанції допустив помилку, яку залишив поза увагою апеляційний суд. До такого висновку колегія суддів приходить з огляду на наступне. Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть відповідальність за реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності (свідоцгва про визнання іноземного сертифіката), - у розмірі 50 відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо законодавством суб'єкт господарської діяльності звільнений від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Встановивши той факт, що позивач є платником єдиного податку і перебуває на спрощеній системі оподаткування, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що суб'єкт господарювання в даному випадку звільнений від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат, а тому розмір штрафу згідно частини 4 статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" має становити десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий висновок судів не грунтується на вимогах чинного законодавства з огляду на таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ППОСОБА_1 є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку №143336 від 01.01.2005 року і перебуває на спрощеній системі оподаткування. Указом Президента України №727/98 від 03 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах із якими протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Пунктом 4 цього ж Указу передбачено, що форма книги обліку доходів та витрат, які підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України. Для платника єдиного податку - фізичної особи порядок ведення книги обліку доходів і витрат затверджений наказом ДПА України 13.10.98 №477 (із змінами та доповненнями). Відповідно до цього Порядку для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде книгу обліку доходів і витрат згідно з додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок із громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 №12. При цьому обов'язковому заповненню підлягають лише графи "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки(доходу)", "чистий доход". Ведення книги обліку здійснюється з метою визначення обсягу виручки на календарний рік в межах 500 тис. грн. На підставі ведення обліку позивач здає щоквартально звіт до податкового органу, в якому вказується обсяг виручки від наданої послуги за звітний період. Таким чином, обрахування розміру штрафу було вірно здійснено відповідачем у розмірі 50 відсотків вартості наданої послуги, оскільки суб'єкт господарської діяльності в даному випадку не звільнений від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат. Наведених положень закону та підзаконних нормативних актів суди попередніх інстанцій не врахували і дійшли помилкового висновку про неправомірність дій відповідача, а відтак постановлені ними рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню. Оскільки по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права - постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні скарги ППОСОБА_1 Керуючись ст.ст. 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - постановила: Касаційну скаргу Херсонського обласного управління у справах захисту прав споживачів - задовольнити. Постанову господарського суду Херсонської області від 23 січня 2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20 квітня 2006 року - скасувати. У задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_1- відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235-239 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: