К/С № К-30616/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2009 р. м. Київ Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючого судді Пилипчук Н.Г. суддів Ланченко Л.В. Нечитайла О.М. Сергейчука О.В. Степашка О.І. при секретарі Остапенку Д.О. за участю представників відповідача-1: Беляєвої С.Ю. Генеральної прокуратури України: Комаса О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будснабресурс»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006 р. у справі № 27/38 за позовом прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будснабресурс» 2. Приватного підприємства «Універсал-Д» про визнання недійсним договору, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2006р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006 р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 15 від 11.10.2002 р., укладений між ПП «Універсал-Д» та ТОВ «Буднснабресурс». Стягнуто з ТОВ «Будснабресурс» на користь держави 9000 грн. Стягнуто з ПП «Універсал-Д» на користь ТОВ «Будснабресурс» 9000 грн., на користь держбюджету стягнуто 187 грн. держмита, на користь ДП «Судовий інформаційний центр» 118 грн. витрат на інфоомаційно-технічне забезпечення судового процесу. ТОВ «Будснабресурс» подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача-1, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини. Між ТОВ «Будснабресурс» та ПП «Універсал-Д» укладено договір купівлі-продажу № 15 від 11.10.2002 р., на виконання якого ПП «Універсал-Д» поставило на адресу ТОВ «Будснабресурс» товар на загальну суму 9000 грн., а останнє прийняло та оплатило товар, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Загальна сума договору складає 9000 грн. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2004 р. у справі № 2-589, яке набрало законної сили 06.05.2004 р., визнані недійсними з моменту реєстрації статут ПП «Універсал-Д», свідоцтво про державну реєстрацію, довід ку про включення до ЄДРПОУ. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов податкової інспекції та визнав недійсним вказаний договір на підставі ст. 49 ЦК УРСР, як такий, що укладений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, та застосував наслідки, встановлені цією нормою Закону, у вигляді стягнення з відповідача-1 на користь держави 9000 грн., а з відповідача-2 на користь відповідача-1 – 9000 грн. При цьому виходив з того, що мета, суперечна інтересам держави і суспільства, наявна у діях ПП «Універсал-Д» і направлена на приховування від оподаткування прибутків. Рішенням районного суду встановлені факти реєстрації підприємства на підставну особу без наміру здійснювати підприємницьку діяльність. Діяльність підприємства здійснювалася з порушенням ст. 8 Закону України «Про підприємництво». Така діяльність суперечить інтересам держави і суспільства, порушує встановлений державою порядок дотримання законності у сфері оподаткування. Суд касаційної інстанції зазначає про помилковість позиції судів попередніх інстанцій стосовно того, що вищевикладені обставині свідчать про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст.49 Цивільного кодексу Української РСР є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети. За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції стосовно укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість мало місце після укладення та виконання спірного договору. Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору. Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта. Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин. Отже, підстави вважати спірну угоду такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні. Крім того, суди не мали правових підстав для застосування ст. 49 ЦК УРСР на момент ухвалення рішення по справі та задоволення позову в частині застосування публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди підставі ст.49 ЦК УРСР, з огляду на таке. З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (далі у тексті ЦК України). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. втратив чинність. За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Чинний ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст.49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Таким чином, публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутні в ЦК України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, не можуть бути застосовані. Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР. Утім, відповідно до пункту 5 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення. Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будснабресурс» задовольнити. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006р. скасувати. Прийняти нову постанову. Відмовити у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами. Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук Судді Л.В. Ланченко О.М. Нечитайло О.А. Сергейчук О.І. Степашко