К/С № К-33571/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.02.2009 р. м. Київ Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючого судді Пилипчук Н.Г. суддів Ланченко Л.В. Нечитайла О.М. Сергейчука О.А. Степашка О.І. при секретарі Остапенку Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області на постанову Господарського суду Запорізької області від 20.07.2006 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. у справі № 13/203/06-АП за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельєнт» до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: Постановою Господарського суду Запорізької області від 20.07.2006 р. позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Вільнянської МДПІ Запорізької області за № 0000462302/3 від 15.11.2005 р. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. мотивувальну частину постанови Господарського суду Запорізької області від 20.07.2006 р. змінено. Резолютивну частину постанови залишено без змін. Вільнянська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили. Вільнянська МДПІ надіслала клопотання про розгляд справи без участі її представника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини. Актом перевірки від 13.06.2005 р. № 42/23/80831493 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивачем у квітні 2005 року відображено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за операцією з продажу вугілля відкритому акціонерному товариству «Дніпроенерго» відповідно до договору на постачання вугільної продукції від 28.03.2005 р. №904-ДПО/24 без підстав, визначених даною нормою Закону. Позиція податкової інспекції полягає у тому, що у позивача – продавця товару відкритому акціонерному товариству «Дніпроенерго» на підставі договору на постачання вугільної продукції № 904-ДПО/24 податкове зобов’язання з податку на додану вартість виникло у податковому періоді, на який припадає дата відвантаження товарів, у даному випадку згідно із п. 2.11 вказаного договору - дата приймання партій вугілля залізницею для перевезення, як а відбулася у березні 2005 року, що підтверджується квитанціями про прийом вантажу. Таким чином, податкова інспекція дійшла висновку про заниження податкових зобов’язань та завищення від’ємного значення з податку на додану вартість за березень 2005 року на суму 27000,86 грн. На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 15.11.2005 р. №0000462302/3 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2005 року на суму 27000,86 грн. 17.03.2005 р. між ТОВ «Антрацит» (постачальник) та ТОВ «Вєльєнт» (покупець) укладено угоду № 6 на постачання вугільної продукції. 28.03.2005 року було укладено угоду № 904 –ДПО/24 на постачання вугільної продукції між ТОВ «Вельєнт»(постачальник) та ВАТ «Дніпроенерго» (Криворізька ТЕС, покупець). Пунктом 2.10 договору № 904-ДПО/24 передбачено, що датою відвантаження вважається дата приймання партії вугілля залізницею для перевезення. Скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податкове зобов’язання з податку на додану вартість виникло у позивача у квітні 2005 року – періоді, коли відбулася поставка вугілля товариством з обмеженою відповідальністю «Вельєнт» відкритому акціонерному товариству «Дніпроенерго» з переходом права власності, що підтверджується актами прийому-передачі вугільної продукції № 55/24 від 04.04.2005 р. та № 58/24 від 11.04.2005 р. та випливає з умов договору на постачання вугільної продукції № 904-ДПО/24 від 28.03.2005 р. (п. 2.12 договору) та додатку № 1 від 04.04.2005 р. до цього договору. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що поставка вугілля не могла відбутися у березні 2005 року, оскільки це вугілля поставлено товариству з обмеженою відповідальністю «Вельєнт» постачальником – товариством з обмеженою відповідальністю «Антрацит» тільки у квітні 2005 року, що підтверджується актом прийому-передачі № 13-1 та випливає з умов договору на постачання вугільної продукції № 6 від 17.03.2005р. (п. 2.7, 2.11), укладеного між ТОВ «Вельєнт» та ТОВ «Антрацит». Суд апеляційної інстанції не погодився з мотивами, за яких суд першої інстанції задовольнив позов, зазначивши, що датою виникнення у позивача податкових зобов’язань з поставки вугілля відкритому акціонерному товариству «Дніпроенерго» є дата відвантаження товарів для перевезення залізницею, яка відбулася у березні 2005 року. На думку суду, дата виникнення податкових зобов’язань не залежить від дати виникнення права власності на придбану продукцію. При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що акти приймання-передачі вугілля між ТОВ «Вельєнт» та ТОВ «Антрацит» підписані 28.03.2005р., 30.03.2005 р., 31.03.2005р. Відповідно до описової частини квітневих актів, на які посилався суд першої інтонації, сторони уклали лише акт про звіряння за якістю та кількістю вугілля, а не акт приймання-передачі продукції. Утім, дійшовши висновку про неправильне формування позивачем податкового зобов’язання у березні 2005 року, суд апеляційної інстанції погодився з необхідністю задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, мотивуючи свою позицію тим, що податковою інспекцією не враховано при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, а судом першої інстанції не застосовано приписів п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, згідно із якими податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації, і якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Зазначені обставини виключають можливість нарахування податкового зобов’язання, мова може йти лише про відповідальність за прострочення сплати податку. Суд касаційної інстанції не може погодися з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з такого. Відповідно до п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Таким чином, підпункт 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР пов’язує дату виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів з такою подією, як «відвантаження товарів», і не пов’язує дату виникнення податкових зобов’язань з моментом переходу права власності до покупця товару. За умовами договору на постачання вугільної продукції № 904-ДПО/24 від 28.03.2005 р. (п. 2.11 договору) датою відвантаження вважається дата приймання партії вугілля залізницею для перевезення. Пунктом 2.12 сторони договору передбачили, що право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить з моменту підписання акта приймання-передачі вугілля, із складанням якого, поряд із одержанням покупцем оригіналів документів (накладних, оригінали рахунку на оплату, податкової накладної та посвідчення про якість вугілля в партії), виходячи із змісту п. 2.8 договору, сторони договору пов’язують здійснення операції з поставки вугілля. Суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив подію «відвантаження продукції», з операцією «з поставки товару». З аналізу умов договору випливає, що «відвантаження вугільної продукції», у даному випадку, є складовою операції з «поставки цієї продукції (товару)» і, на відміну від операції з «поставки товару», яка згідно із п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає передачу прав власності на такі товари, «з відвантаженням товару» не пов’язується перехід права власності на продукцію, оскільки договором такої умови не висувається. Отже, виходячи із вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, першою подією, за якою у позивача виникло податкове зобов’язання з поставки вугілля є відвантаження вугілля для перевезення залізницею, яка відбулася у березні 2005 року. Однак, суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яка судом обґрунтована приписами п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок (абзац другий пункту 5.1 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. № 550-IV). Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій. (пункт 5.1 статті 5 доповнено абзацом третім згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV) З аналізу наведених норм Закону випливає, що платник податку у разі самостійного виявлення помилки, що міститься у раніше поданій ним податковій декларації, може виправити вказану помилку одним із двох способів: - або подати уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, форма якого затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.09.2003 року № 466, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 р. за № 964/8285, де відобразити суми, які не були враховані в декларації того звітного періоду, за який виправляються помилки, із знаком (+); - або зазначити уточнені показники (виправити помилку, яка призвела до заниження податкового зобов'язання), у складі декларації з податку на додану вартість за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені, в окремих рядках податкової декларації: 8.1 та 16.1. Позивачем не було здійснено самостійного виправлення помилок, які призвели до заниження податкового зобов’язання та завищення від’ємного значення з податку на додану вартість у березні 2005 року на суму 27000,86 грн. наведеними вище способами, а тому, відображення позивачем у квітні 2005 року податкового зобов’язання на цю ж саму суму не спростовує допущені вказані порушення саме у березні 2005 року та не зменшує бюджетне відшкодування за березень 2005 року на зазначену суму. З огляду на викладене, у податкової інспекції були підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2005 року на 27000,86грн. Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків та, відповідно, ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити. Постанову Господарського суду Запорізької області від 20.07.2006 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. скасувати. Прийняти нову постанову. Відмовити у задоволенні позову повністю. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами. Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук Судді Л.В. Ланченко О.М. Нечитайло О.А. Сергейчук О.І. Степашко