ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ “19” лютого 2009р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого Конюшка К.В. суддів: Брайка А.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашка О.І. при секретарі: Ликовій В.Б. за участю представників: позивача: не явка відповідача - 1: не явка відповідача - 2: не явка розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2005р. у справі № 11/151-29/116 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроут», 2) Приватного підприємства «Світлана» про визнання недійсним договору В С Т А Н О В И В : У вересні 2004р. Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі – СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроут» (далі – ТОВ «Кроут»), Приватного підприємства «Світлана» (далі – ПП «Світлана») про визнання недійсним договору. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір купівлі-продажу № 16-08/2002 від 16.08.2002р. укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому даний договір підлягає на підставі статті 49 ЦК УРСР визнанню недійсним. Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2005р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2005р., позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір № 16-08/2002 від 16.08.2002р. на підставі статті 49 ЦК УРСР, при наявності умислу у однієї із сторін – ПП «Світлана». Зобов’язано ПП «Світлана» повернути ТОВ «Кроут» кошти, отримані від ТОВ «Кроут» за угодою в сумі – 4659912,00 грн. Стягнути з ТОВ «Кроут» в доход Державного бюджету України 4659912,00 грн. вартості товарно-матеріальних цінностей. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків оскаржила їх у частині відмови в задоволенні позовних вимог в касаційному порядку. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Представники сторін в судове засідання не з’явились. Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Кроут» та ПП «Світлана» було укладено договір купівлі-продажу № 16-08/2002 від 16.08.2002р., відповідно до умов якого відповідач - 2 зобов’язується поставити товар (панелі для магнітол), а відповідач -1 прийняти та оплатити товар. Відповідно до даних специфікації – додатку № 1 до договору від 16.08.2002р. відповідач -2 зобов’язався передати панелі до магнітол на загальну суму 4 656 080,00 грн. В матеріалах справи наявні видаткові накладні № 48 від 30.08.2002р. на суму 2 861 000 грн. та № 65 від 04.10.2002р. на суму 1 798 912 грн., а також податкові накладні № 48 від 30.08.2002р. на суму 2 861 000 грн. та № 65 від 04.10.2002р. на суму 1 798 912 грн. Згідно з даними договірного листа ТОВ «Кроут» дано розпорядження ПП «Світлана» щодо перерахування заборгованості в сумі 13 567 000 грн., яка виникла на підставі договору № 16-08/2002 від 16.08.2002р., ПП «Атмос» У зв’язку з чим платіжним дорученням № 15 від 10.12.2002р. ТОВ «Кроут» перерахувало ПП «Атмос» грошові кошти в сумі 13 567 000 грн. У подальшому ТОВ «Кроут» вказаний товар було продано НК «Експоцентр України» відповідно до договору № 26-08/02 від 26.08.2002р. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ПП «Світлана» є підприємством, що займалося підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства України. Так, державна реєстрація відповідача - 2 скасована, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з 30.11.2001р., крім того, встановлено, що вказане підприємство, починаючи з січня 2002р. до державної податкової служби документів податкової та фінансової звітності не подавало. З огляду на викладене місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку щодо спрямованості діяльності відповідача - 2 на ухилення від сплати податків. Але суд касаційної інстанції вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права. За змістом статті 49 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР) недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – у обох сторін чи однієї, від виконання угоди – обома сторонами чи однією. 01.01.2004р., згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ЦК УРСР від 18.06.1963р. (1540-06) втратив чинність. ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Згідно зі статтею 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція. За змістом частини 2 статті 5 ЦК України, цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Отже, на момент ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій статті 49 ЦК УРСР. Застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не були передбачені ЦК України на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим. Крім того, в даному випадку не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (далі – ГК України). Згідно з частиною 1 статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності з 01.01.2004р., господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення. Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків. Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено позапланову зустрічну перевірку ТОВ «Кроут» по питанню взаєморозрахунків з ПП «Світлана» по договору № 16-08/2002 від 16.08.2002р. за результатами якої складено довідку № 10-29/26/319905993 від 17.02.2004р. Даними вказаної довідки підтверджується факт виконання умов договору купівлі-продажу № 16-08/2002 від 16.08.2002р. обома сторонами. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Кроут» здійснив повний розрахунок з ПП «Світлана» в грудні 2002р. відповідно до даних платіжного доручення № 15 від 10.12.2002р. А з урахуванням того, що факт порушення виявлено контролюючим органом 17.02.2004р., а позов податковим органом пред’явлено лише 17.09.2004р., ним пропущено строк для звернення до суду з позовом про застосування останнім адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. Отже, оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне на підставі статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково. Рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2005р. у даній справі скасувати. Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.
Головуючий
(підпис)
Конюшко К.В.
Судді
(підпис)
Брайко А.І.
(підпис)
Ланченко Л.В.
(підпис)
Пилипчук Н.Г.
(підпис)
Степашко О.І.
З оригіналом згідно Відповідальний секретар А.О. Сватко