Справа № 703/5650/15-ц
2/703/2003/15
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2015 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Васильківської Т.В.
секретар судових засідань Палієв В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,-
встановив:
12 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору дарування будинку недійсним.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15 березня 2004 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Терещенко М.Є. було посвідчено договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частинах будинковолодіння АДРЕСА_1. Посилається на те, що до укладення відповідного договору вона домовилась із відповідачами, що передає їм право власності на будинок в замін чого вони зобов'язуються доглянути її до смерті. Зокрема підписуючи договір вона розраховувала, що її син ОСОБА_3 буде надавати їй матеріальну допомогу, а дочка ОСОБА_4 буде доглядати за нею та допомагати по господарству. Певний час відповідачі виконували зазначені умови, але через деякий час після реального розподілу між ними будинку, відповідачі перестали виконувати обумовлені до договору умови. В результаті чого вона залишилась без будь-якої допомоги. Коли звернулась до адвоката за роз'ясненнями щодо можливості розірвати договір, чи-то зобов'язати відповідачів здійснювати її догляд, як це було ними обумовлено раніше, то дізналась, що за договором дарування такі обов'язки не настають, то зрозуміла, що помилялась у природі укладеного договору, а тому просила визнати його недійсним.
Позивач та її представник, адвокат Ігнатенко В.М., в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили визнати не дійсним договір дарування будинковолодіння АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що дійсно у 2004 році, позивач, яка є його мамою попросила їх із сестрою доглянути за нею до смерті, та в замін запропонувала подарувати їм свій будинок. На таку пропозицію вони із сестрою ОСОБА_4 погодились, та прийняли дар. Він періодично надавав матері гроші у різних сумах, а сестра допомагала по господарству, пізніше вона із родиною переїхали жити до матері, та доглядали за нею. У 2010 році вони із сестрою уклали договір реального розподілу будинку. Через деякий час відносини у родині стали досить напруженими, та він перестав надавати допомогу позивачу. Також перестала допомагати їй по господарству і ОСОБА_4. В наслідок конфліктів, що були між ними, позивач перебралась у приміщення сараю, яке обладнала для свого проживання, а з часом ОСОБА_4 із сім'єю взагалі виїхала з будинку та перестала спілкуватись із маті'ю. Фактично, з моменту укладення договору дарування, позивач не припиняла користуватись будинком, та до цього часу проживає і зареєстрована в ньому.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилась, з невідомих суду причин, хоча про день та час судового розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами поштової кореспонденції.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Заслухавши позивача, її представника та відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.
15 березня 2004 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Терещенко М.Є. було посвідчено договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах будинковолодіння АДРЕСА_1 (а.с.6).
Позивач маючи похилий вік та поганий стан здоров'я до підписання договору дарування обумовила з відповідачами умову, за якої вона підписує зазначений договір, а саме їх обов'язок здійснювати її догляд та утримання, тобто фактично укладала договір довічного утримання за яким відповідачі мали б її утримувати та допомагати по господарству. Однак через деякий час після підписання договору дарування відповідачі припинили надавати позивачу матеріальну допомогу, та здійснювати догляд за нею.
Зазначена обставина знайшла своє об'єктивне підтвердження, в наданих суду поясненнях позивача та відповідача ОСОБА_3 Крім того судом встановлено, що з моменту укладення договору дарування, реальних наслідків такого договору не наступило, оскільки позивач залишилась проживати у вказаному домоволодінні, що підтверджується копією її паспорту з відміткою про реєстрацію (а.с.7), а також довідкою квартального комітету №23 від 27 вересня 2015 року(а.с.14). Крім того, зазначена довідка квартального комітету підтверджує і факт спільного проживання протягом певного часу, відповідача ОСОБА_4 із позивачем ОСОБА_2
Згідно із ч.3 ст.203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).
Відповідно до ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту стст.203, 717 ЦК, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Це знайшло також підтвердження у правовій позиції яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14. Відповідно до якої: відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України.
Враховуючи, що, як встановлено судом, і ця обставина не заперечується одним із відповідачів, який був допитаний судом, позивач на момент укладення договору не мала наміру дарувати відповідачам квартиру будинковолодіння АДРЕСА_1, та розраховувала отримувати від них утримання аж до своєї смерті. За таких обставин договір дарування ВВВ№749017 від 15 березня 2004 року є недійсним, оскільки не відповідав реальній волі позивача та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені нею.
Таким чином, викладене вище достовірно вказує на те, що оспорюваний правочини, а саме договір дарування будинковолодіння АДРЕСА_1 від 15 березня 2004 року було вчинено з недодержанням стороною вимог, які встановлені ч.3 ст. 203 ЦК України, отже відповідно до вимог ст. 215 цього Кодексу його слід визнати недійсними..
Керуючись ст. 10, 60, 88, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування будинку недійсним,- задовольнити повністю.
Договір дарування від 15 березня 2004 року житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - визнати недійсним.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати на сплату судового збору в сумі 487 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення - апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.
Повній текст рішення виготовлено 20 листопада 2015 року
Головуючий Т.В. Васильківська
С какой целью Вы интересуетесь, учитывая, что сроки на обжалование уже прошли, и решение вступило в силу, значит является законным.