Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
...
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Запорізької області, прокуратури м. Мелітополя, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами заступника Генерального прокурора України, заступника прокурора Запорізької області, Державного казначейства України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2006 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом, який у ході розгляду справи уточнила, посилаючись на те, що 29 вересня 2001 року прокуратурою м. Мелітополя відносно неї була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 ч. 2, ст. 366 ч. 2 КК України. 20 жовтня 2003 року порушено кримінальну справу за ст. 191 ч. 5 КК України, яку було закрито 15 січня 2004 року на підставі ст. 6 п. 2 КК України. 10 серпня 2004 року постанова про закриття кримінальної справи прокурором м. Мелітополя була скасована та порушена справа за ст. 191 ч. 5 КК України. Починаючи з вересня 2001 року до 18 липня 2006 року, кримінальна справа тричі судом направлялась на додаткове розслідування, були ухвалені постанови про закриття кримінальних справ за ст. 365 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України за відсутністю складу злочину, дії перекваліфіковані із ч. 2 ст. 366 на ч. 1 ст. 366 КК України. 18 липня 2006 року ухвалено постанову про закриття кримінальної справи за ст. 366 ч. 1 КК України. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачці була завдана моральна шкода, яку вона оцінила в 400 тис. грн., та матеріальна шкода в розмірі 103 845 грн. 95 коп., у тому числі за неможливість влаштуватись на високооплачувану роботу, витрати на правову допомогу, які просила відшкодувати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейства України матеріальну шкоду в розмірі 1 800 грн. та 108 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
У касаційних скаргах, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, заступник Генерального прокурора України просить у частині стягнення моральної шкоди судові рішення змінити, зменшивши її розмір до 11 992 грн., в іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду; заступник прокурора Запорізької області просить судові рішення скасувати, провадження у справі закрити; Державне казначейство України просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що діями органів прокуратури позивачці завдана моральна шкода в розмірі 108 тис. грн. та матеріальна шкода в сумі 1 800 грн. - понесених витрат на правову допомогу.
У силу положень ст. 1176 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (далі - Закон) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Суди обгрунтовано дійшли висновку про те, що ОСОБА_1. має право на відшкодування моральної шкоди та повернення суми, сплаченої нею у зв'язку з наданням їй правової допомоги, тому що в 2001 році вона була притягнена до кримінальної відповідальності із застосуванням запобіжного заходу - підписки про невиїзд - незаконно, оскільки в липні 2006 року кримінальну справу органом досудового слідства закрито за відсутністю в діянні складу злочину та недоведеністю участі обвинуваченої у вчиненні злочину.
Стягуючи за рахунок коштів державного бюджету шкоду, завдану внаслідок сплати сум у зв'язку з наданням правової допомоги, місцевий суд не звернув уваги на те, що ст. 12 Закону встановлений порядок визначення розміру та відшкодування зазначеної шкоди.
Оскільки слідчі дії стосовно закриття кримінальної справи провадив орган досудового слідства, то цей орган у місячний термін з дня звернення громадянина витребовує всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить відповідну постанову.
У разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити цю постанову до прокуратури або суду.
Апеляційна інстанція цю помилку не виправила.
За таких обставин постановлені в цій частині судові рішення підлягають скасуванню як постановлені з порушенням зазначеного порядку із залишенням заяви про стягнення витрат на правову допомогу без розгляду.
Крім того, судові рішення в частині стягнення моральної шкоди підлягають зміні у зв'язку з неправильним застосуванням законодавства, що регулює ці правовідносини.
Згідно зі ст. 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.
За наявності заподіяння громадянинові моральної шкоди її розмір визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням вимоги розумності та справедливості, як того вимагає ч. 3 ст. 23 ЦК України.
Мінімальний розмір заробітної плати на день розгляду заяви складав 460 грн.
Ухвалюючи рішення про стягнення з держави на користь ОСОБА_1 108 тис. грн. моральної шкоди, місцевий суд, виходячи із зазначених ним обставин не врахував вимоги розумності та справедливості й значно завищив розмір відшкодування моральної шкоди.
Ураховуючи розмір мінімальної заробітної плати та час перебування заявниці під слідством і судом, подані докази заподіяння моральної шкоди, колегія суддів виходячи з наявності підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, а також вимог розумності та справедливості вважає, що постановлені судові рішення в частині стягнення моральної шкоди підлягають зміні з визначенням цієї шкоди в розмірі 55 тис. грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційні скарги заступника Генерального прокурора України, заступника прокурора Запорізької області та Державного казначейства України задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2008 року в частині стягнення моральної шкоди змінити, визначивши суму стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейства України, в розмірі 55 тисяч (п'ятдесят п'ять тисяч) гривень, а в частині стягнення суми, сплаченої у зв'язку з наданням правової допомоги, рішення суду скасувати та вимоги ОСОБА_1 у цій частині залишити без розгляду.