уволится

Контракт подписан на 3 года осталось 2,3г. Как уволится с погранслужбы?

Дмитре!

Під припиненням військово-службових відносин з ініціативи військовослужбовця мається на увазі його звільнення з військової служби зв власним бажанням при наявності підстав, зазначених законодавством, ними можуть бути: сімейні обставини та інші поважні причини або систематичне невиконання умов контракту командуванням

Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-XII) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби. Згідно п. б) ч. 2 ст. 26 цього ж Закону звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом проводиться на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті. Відповідно до п.п. 1), 2) п. 35 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "г", "е", "є", "ж", "и", "і", "ї", "й" та "л" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "д", "з" та "к" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Відповідно до абз. 4 п. 195 цього ж Положення військовослужбовці строкової військової служби, які вислужили встановлені строки, у разі потреби за рішенням Президента України можуть бути затримані на військовій службі на строк до шести місяців або у разі настання особливого періоду продовжують проходити військову службу понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону. Пунктом з) частини 6 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця). Однак, пп. ж) п. 1 ч. 8 цієї ж статті Закону № 2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону. Поняття "особливий період" міститься у статті 1 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" та означає період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В свою чергу, пунктами 2 та 3 частини 8 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: «під час воєнного стану», «після прийняття рішення про демобілізацію». Часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини статті 26 Закону № 2232-XII, не настало, оскільки не оголошено воєнного стану та не прийнято рішення про демобілізацію ???, тому позивач може бути звільнений лише, якщо його та в свою чергу, лише за таких умов на позивача може розповсюджуватись дія пп. ж) п. 1 ч. 8 цієї ж статті Закону № 2232-XII. В свою чергу, абз. 2 ч. 3 ст. 23 цього Закону передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців. Отже, враховуючи той факт, що контракт з позивачем укладений не на умовах, передбачених абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону № 2232-XII, то на позивача не може розповсюджуватись дія пп. ж) п. 1 ч. 8 статті 26 Закону № 2232-XII, а отже й він не має права на звільнення у запас на підставі пункта з) частини 6, п. б) ч. 2 та п. а) ч. 1 ст. 26 цього Закону. Що ж до відповідності відмови відповідача у розірванні вищезазначеного контракту нормам та принципам міжнародного права слід зазначити наступне. Відповідно до статті 29 Всезагальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН (дата підписання 10.12.1948; дата набрання законної 10.12.1948), кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому випадку не повинно суперечити цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй. Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23.03.76). Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб. Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян. Іншою вимогою щодо допустимості відповідних обмежень є критерій необхідності, тлумачення якого міститься, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини "Сільвер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії" від 25.03.83, в якому Суд наголосив на обов'язковості законної сили втручання, як-от з ціллю "запобігання правопорушень та злочинності", "захисту моральності", "захисту прав та свобод інших". Також у цьому Рішенні зазначено про те, що відповідне втручання повинно відповідати "нагальній суспільній необхідності" та має бути співрозмірним переслідуваній меті. Критерії визначення необхідності, співрозмірності та обґрунтованості введених обмежень прав людини, у тому числі з точки зору захисту національної безпеки та громадського порядку, наведені у міжнародно-правовому акті "Сиракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права" (1984 рік), прийнятому підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН (далі - Сиракузькі принципи). Зазначені принципи рекомендовано застосовувати у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян, принципу пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих доцільністю обмежень. Згідно з пунктом 10 Сиракузьких принципів у тих випадках, коли Пакт встановлює, щоб обмеження було "необхідним", термін "необхідно" передбачає, що таке обмеження: засноване на одному з положень, згідно з яким таке обмеження є допустимим у відповідності з однією із статей Пакту; відповідає нагальній потребі держави або суспільства; має законні цілі; є співрозмірним таким цілям. Будь-яка оцінка необхідності того чи іншого обмеження повинна ґрунтуватися на об'єктивних факторах. Пунктом 29 Сиракузьких принципів передбачено, що посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав є можливим лише у випадку, якщо такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування. Пункт 30 забороняє посилатися на інтереси національної безпеки як на підставу для введення обмежень з метою запобігання лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку. У даному разі призупинення реалізації конституційних прав позивача шляхом продовження строку проходження ним військової служби в умовах часткової мобілізації зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а відтак відповідає наведеним критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Зазначене втручання у реалізацію прав осіб зі статусом військовослужбовців має місце у період дії особливого режиму, є обмеженим у часі та застосовується лише на підставі зазначеного нормативного акта. Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністравтивного суду України віж 08.07.14 по справі № 800/280/14.